Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Досвідченим оком скульптора я відразу ж ясно побачив, що цей чоловік — ніби антична статуя фавна, знайдена під руїнами храму, яка ожила у нашу гнітючу епоху, щоб відчути холод і безжальність спустошливих років. А коли він розплющив свої величезні, хворобливо запалені чорні очі, я відразу зрозумів, що відтепер він буде моїм єдиним другом — єдиним другом того, хто ніколи раніше не мав друзів, — бо я розумів, що саме такі очі у всій повноті мають бачити велич і жах світів за межами людської свідомості і реальності — світів, якими я лише марив, але не мав надії їх пізнати. Тож, розігнавши юрбу, я сказав йому, що він має піти зі мною додому, бути моїм учителем і провідником у незвідане і потаємне, на що він без зайвих слів погодився. Опісля я дізнався, що його голос звучав як музика — густі ноти віол і передзвін кришталевих сфер. Ночами ми нерідко говорили, як і вдень, коли я вирізав його погруддя чи різьбив мініатюри зі слонової кістки, щоб увіковічнити його риси.

Я не можу розповісти про наші з ним дослідження, бо вони дуже мало пов’язані з реальним світом у розумінні звичайних людей. Вони стосувалися більшого і значно жахливішого всесвіту присмеркового буття і свідомості, що лежить глибше за матерію, час і простір, буття, про існування якого ми можемо здогадуватися лише завдяки деяким формам снів — тих рідкісних снів поза межами сну, які не приходять до звичайних людей і лише раз чи двічі за життя навідують людей, наділених уявою. Саме з такого всесвіту народжується обшир наших буденних знань, подібно до бульбашки, що надимається з трубочки клоуна і яка завдячує йому своїм існуванням, що цілковито залежить від його злої волі, бо за бажання він може легко втягнути її назад у свою трубочку. Вчені мужі мало цікавляться снами і частіше їх ігнорують. Учені мужі тлумачать природу снів, і тоді боги сміються. Один такий чоловік з розкосими очима заявив, що час і простір відносні, і люди сміялися. Але навіть той чоловік з розкосими очима висловив не більше ніж припущення. Я прагнув, я намагався досягти чогось більшого, аніж просто припущення, мій друг теж намагався — і йому це частково вдалося. Тоді ми разом спробували у нашій студії, розташованій у вежі старої садиби у давньому Кенті, і за допомогою екзотичних препаратів досягли стану жахливих, заборонених марень.

З усіх страждань тих днів найгіршою була неможливість це описати. Я ніколи не зможу розповісти про те, що побачив і збагнув у години бісівських досліджень, — бо в жодній мові для цього немає достатньо символів і понять. Я кажу це, бо від початку і до кінця наші відкриття будуть стосуватися лише природи відчуттів; відчуттів, не пов’язаних із жодним подразником, який може сприйняти нервова система нормальної людини. Так, то були відчуття, але за ними лежали неймовірні пласти часу і простору — речі, яким, фактично, не притаманне чітке і визначене існування. У кращому разі, людська мова здатна передати загальний характер нашого досвіду, назвавши його зануренням або ширянням; у кожну мить одкровення певна частина нашого розуму цілковито відсторонювалась від усього реального і сучасного нам, безтілесно пролітаючи повз вражаючі, темні, сповнені жахіть безодні, часом прориваючись крізь чітко окреслені, цілком означені і буденні перепони, які можна описати як в’язкі, неоковирні хмари випарів.