Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Провідник предків
ідсталість може мати переваги, але має й вади теж, принаймні в тім, що щойно периферія пробивається до давнішого осередку, одразу виявляється, що їй треба конфронтувати з іншими периферіями, також сповненими рішучости пробитися туди само. Близько 1650 року до н. е. Ерлітоу був найосяйнішим містом Сходу, його храми виблискували бронзовими казанами та відлунювали дзвонами та курантами. Проте лише один день пішого переходу від Хуанхе переносив авантурного міщука до бурхливого світу фортець та пересварених феодалів. Два скелети, знайдені в ямі лише за сорок миль від великого міста, мають непомильні ознаки скальпування.
Стосунки між Ерлітоу та цим диким прикордонням могли бути доволі подібними до стосунків месопотамської Акадської імперії та аморитами, де торгівля та грабіж були однаково притаманні обом сторонам доти, доки щось не порушувало рівноваги. Переворот на Сході постає в образі фортеці під назвою Яньші, збудованої близько 1600 років до н. е. лише за п'ять миль від Ерлітоу. Пізніші літературні джерела кажуть, що десь у ці часи нова група Шан скинула династію Ся. У найдавніших знахідках з Яньші матеріяльні стилі Ерлітоу постають у поєднанні з традиціями півночі Хуанхе. Більшість китайських археологів (а цього разу й багато некитайських) вважають, що Шан перетнули Хуанхе близько 1600 років до н. е., перемогли Ерлітоу та збудували Яньші, аби перевершити своїх переможених, але цивілізованіших ворогів. Ерлітоу занепадав, Яньші розквітав і перетворювався на велике місто, аж поки близько 1500 року до н. е. королі Шан вирішили, мабуть, що вже не було потреби надто пильнувати своїх колишніх ворогів, і відтак пересунулися на п'ятдесят миль на схід до нового міста Ченчжоу.
Видається так, що все, що вміли робити в Ерлітоу, в Ченчжоу робили краще чи принаймні більшим. Ченчжоу має внутрішнє місто приблизно такого розміру, як в Ерлітоу, але ще й цілу квадратову милю передмість із власною величезною стіною з натоптаної землі. За оцінками, щоб її збудувати, потрібно було вісім років праці десяти тисяч робітників. Пізніша поема пише про будівництво такої стіни: "Вони з гуркотом насипали землю / Вони натоптували її з глухим стукотом / Вони били в стіни з гучним брязкотом / Вони різьбили та карбували їх з ніжним дзеленчанням"[107]. Ченчжоу напевне відлунював гуркотом, стукотом, брязкотом та дзенькотом. Місто потребувало не одної, а кількох ливарень на бронзу; після лише однієї з них залишилося звалище відходів площею у вісім акрів. Ритуальний посуд Ченчжоу продовжував традицію Ерлітоу, але був, звичайно, величніший. Один бронзовий казан, поспіхом закопаний близько 1300 року до н. е. (можливо, під час нападу), був три фути заввишки й важив триста фунтів.
Ченчжоу поширив також колоніялізм Ерлітоу. За чотириста миль, за Янцзи, гірники в пошуках міді перелопатили долини Тунліну, поробили в породі сотні обшитих дошками шахт, спотворили пейзаж 300 000 тонн шлаку. Предмети, що вони позалишали (збережені так добре, що археологи знайшли навіть їхнє дерев'яне та бамбукове знаряддя та очеретяні спальні мати), цілком такі самі, як у столиці Шан. Коли після 3500 року до н. е. матеріяльна культура урукського стилю поширювалася Месопотамією, деякі міста, аж до планування вулиць, мали такий вигляд, наче їх скопіювали з самого Уруку. Так само колоністи Шан збудували в Панлунчені, на найлегшому шляху верхи від Тунліну до серединних земель Шан, щось на кшталт зменшеного Ченчжоу, з палацами, багатими похованнями та бронзовим ритуальним посудом у цілком розвиненому стилі Шан.
Однак жива Шан реально постає перед нами лише близько 1250 року до н. е. Згідно з легендою, 1899 року (нової ери) родич Ван Ці-жуна, керівника Імператорської академії в Пекіні, захворів на малярію й відрядив служника купити розпалого черепашого панцера, що є традиційним китайським лікувальним засобом[108]. Цей хворий Ванів родич був людиною освіченою. Побачивши на принесеному панцері низку видряпаних символів, він здогадався, що це був стародавній варіянт китайської мови. Він звернувся до Вана по його думку, й Ван припустив, що напис можна було задатувати часом династії Шан.
107
"Вони з гуркотом...": Classic of Odes, translated in Waley 1937, no. 240.
108
Я кажу "згідно з легендою", бо слід, що веде до Чжоукоудяня, великої передісторичної стоянки, що ми обговорювали в першому розділі, почався, за розповідями, того самого року й майже таким самим чином, коли німецький природничник, заскочений в Пекіні громадянськими заворушеннями, впізнав у "драконячій кістці" в аптеці зуба ранньої людини. Збіг дещо підозрілий.