Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
“Славянє, славянє!” – проголосить нобелівський лавреат, російський письменник Алєксандр Солжєніцин. “Ви – малоросси, а ми ВЄЛIКО–росси!” – пропищить бабячим голоском уславлений російський же художник; претензії якого завжди значно перевищували здібності. Та додасть: “Но всє – русскіє!” Нагадуючи всім, що у століття, коли й горбатого випростовують ще за життя, – російського невігластва не виправити. Але, – й це не головне.
От коли вони далі почнуть вам правити про отих слов’ян, білявих та блакитнооких (обов’язково!), трудолюбних пахарів (обов’язково!) які ніколи не купували хліба за кордоном (необов’язково), та щосили переможно відбивалися від сталих наїздів “нєсмєтних полчіщ дікіх (тепер можна й “полудікіх”) кочєвніков, – будьте обережні.
А коли вони дійдуть до того, що вийшовши разом “із драгоцєнного Кієва”, ці “славянє” створили “Вєлікоє государство Россійскоє”, – тікайте світ за очі, бо вас знову хочуть “добровільно прісоєдініть” до розбійної Московії “старшєго брата”. З усіма вже знайомими наслідками. А поки…
Заспокоїмо дещо читача, бо – всі праві. Хоч і не в усьому. Бо, то ми є слов’яни, але не вони – угро–фінсько–татарська суміш. Підкреслимо, що останній факт нічиєї гідності вражати не може, – нема добрих чи кепських етнік: всі люди є рівні від народження. Є серед нас, годі й казати, і малороси, оті, що без Росії себе не мислять, – “славянє”, як у нашiй Верховнiй Радi.
Але ми є, насамперед – українці, люди, що повною мірою успадкували гідності та вади трьох великих етнічних потоків історії: балтицького, ґерманського (або ґотського) та врешті – гунського. Про що нам неодмінно та щоденно нагадує наша українська мова.
В Європі сьогодні практично немає двох мов, які не мали би взагалі схожих між собою слів, але – тут є істотна різниця. Бо є від чистої дурості займані слова, а є слова спільні. Та нас цікавитимуть саме оті, останні. За прикладами перших у наш час, коли дурість квітне рясним цвітом, – далеко ходити не потрібно. Хоч і отой “маркєтінг” (звичайне собі “базарювання”) або ота й зовсім уже ідіотична “тусовка” (спільне товчення на місці без визначеної потреби). Займані в той чи інший спосіб іноземні слова, прийнято збирати у “Словнику іноземних слів” даної мови.
Нас, як уже мовилося, буде цікавити дещо інше.
Обмежимося одним прикладом. Нікому, напевно, не спаде на думку вважати іноземним слово “мусити” та відсилати його до “Словника іноземних слів” української мови. Але, від відповідного ж німецького mussen його порізнює лише балтицьке дієслівне закінчення “-ити” (-iti лит.). Та це – не одинокий приклад. Подібні українські слова, що співпадають за коренями з литовськими, схожі не лише фонетично, але й семантично, то єдине сьогоднішне свідоцтво нашого давнього балтицького cпоріднення через минуле Великої Кимерії.
Тут, щоправда, легко передбачити й заперечення. Мовляв, такі співпадіння можуть бути наслідком примусової, так би мовити, “литвинізації”, якої українці зазнали пізніше під Великим Князівством Литовським. В цьому було би щось істотне лише за умови, як би подібна “литвинізація” дійсно була. Але, про неї ніщо в історії не свідчить. Навпаки, мало не з часів Гедімінаса литовські королі самі володіли українською мовою. Якісь слова, безумовно, могли в цей час потрапити до української мови (як і навпаки), але… Займаються, звичайно, такі слова, яких нема у власній мові, тобто ті, що відображують певного рівня складності поняття, а таких – істотна меншість. Отже, дивіться самі; наведемо певну кількість литовських слів із сучасного литовського словника. Підкреслимо – сучасного. Бо з часом диверґенція навіть поріднених мов зростає, а значить те, що полишилось, то завжди менше від того, що було колись. Адже, там і там з часом пішло у непам’ять багацько слів; сьогодні таких співпадінь за коренями, фонетичних і семантичних, нагадаємо, існує до 700. Отже, подивимось на приклади:
bajus — байка, b?eda — біда, cemerys — чемерис, d?eka — дяка, dvaras — двір, gatavas — готовий, galva — голова, gojus — гай, gontai — гонт, groti — грати, gruodis — грудень, kilim — килим, koplicia — каплиця, lanka — ланка, l?el?e — лялька, liubistas — любисток, misuti — мішати, marmuras — мармур, miesta — місто, migla — мла, mitus — міт, muras — мур, nykti — зникати, paciupti — поцупити, pasiuti — пошити, perti — прати, piragas — пиріг, plugas — плуг, retas — рідкий, rudas — рудий, savavale — сваволя, si?eti — сіяти, siekti — сягати, siurbti — сьорбати, sodyba — садиба, stirta — скирта, suknia — сукня, љalmas — шолом, љirdytis — сердитись, љliundra — шльондра, љpule — шпуля, љratai — шрот, љvita — свита, tad — тоді, tinkas — тинк, ugnis — вогонь, vartai — ворота, vyљnia — вишня, zveris — звір, zvyras — жвир і т. д.