Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Розповімо трохи й про шведське слово talan; за семантикою воно не зовсім співпадає з нашим “таланом”, та ця семантика є далеко не такою розвиненою та складною, як у нас. Бо шведський talan – то просто промова, зокрема ж – промова на суді. Від якості якої, звертаю увагу, – колись напряму залежала доля обвинуваченого. Бо, хоч у старому ґотському суді були присяглі, але не було адвокатів. Були суддя – godi та знавець законів – lagman; і все. Промовцями були постраждалий та обвинувачений.
В українській мові слово “талан” набуло значно цікавішої семантики. Тепер це – не лише доля (або її посмішка), але й дещо більше, – уміння схилити її на свій бік. “Нащо мені врода, коли нема долі, нема талану” – скаржиться в “Гайдамаках” Т. Шевченка невдаха Ярема Галайда.
В словнику українсько–російському – читаємо: талан – участь, удел, доля, судьба, судьбина. Слів багато, а перекладу все одно, немає, та певно й бути не може. Бо пропустили ще досить важливі слова: “удача, везение”. Адже, наш поет, як ми бачили, – не зводить усе до долі, – у нього є ще й талан: ставлення долі.
Не всі мови мають таке слово. Свого часу в ньому відчула потребу розвинена англійська літературна мова. Там є чимало наших ґотських слів, але от українського “талану” – немає. Та письменник Горейс Волпол (1717–1797) і запропонував у листі до одного з сучасників слово serendipity, з семантикою, тотожньою семантиці нашого слова. Воно спало йому на думку, коли він читав якусь східну казку про пригоди та тарапати трьох принців Серендіпу, яких вони долали завдяки власному таланові. Серендіпом арабські мореплавці називали острів Ланку (Цейлон), від старої, ще санскритської назви – Суварандвіпа.
Людина що не має талану, зветься “бесталанною”, та є відомий класичний твір з такою назвою. Це слово чомусь потягли до російської, але там воно стало всього тільки синонімом слова “бездарний”. Ну, як звичайно: що не поцуплять, те змарнують. Бо тепер це дурство лізе назад, псуючи українську мову.
Є корені надто старі та розповсюджені по мовах. Про слово “мур” ми вже писали. Таким самим є слово “багатий”, яке відоме від Льодового океану та по Чорне море, від фінського pohat по румунське bogat, а до того й по всіх слов’янських мовах: то – чиє ж воно? Так само фінське taivas, а бо естонське taeva – небо, ми знаходимо й на півдні, в румунській та болгарській, – taevan; щоправда, тут воно, як і турецьке tavan, – позначає всього лише стелю над головою.
Але, рекорди розповсюдженості б’є, можливо, наше просте слово “сьорбати”. Воно є у білорусів – “сьорбаць” та таке ж у поляків: siorbac; є й у болгарів – “сърбам”. Зустрічаємо у шведській та фінській: sorpla – хлебати, sarpia – хлебати, прихльобувати. Є воно в еспанській, sorber – прихльобувати, та в румунській, sorbti – пити. Знаходимо його й у латині: sorbeo– втягувати, поглинати; sorbibo – потягувати, відхльобувати або sorbitio – суп. Несподіванкою буде й те, що у наших степових побратимів – казахів є теж слово “шурпа” – суп, або те, чим запивають їжу.
Слово це є й у балтицьких мовах, та теж досить розгалужене: siurbti – сосати, потягувати, siurbsnis – ковток, siurbteleti – ковтнути.
То, хто ж сказав це слово першим?
Але, продовжимо наши мандри по словниках. Однак, ми не маємо в нашому розпорядженні гунського словника, то й спробуємо його якось замістити мадярським та тюркським, пам’ятаючи, що гуни були родичами мадярів та угро–тюрками за походженням. Щоб не перевантажувати читача, обмежимося тiєю півсотнею спільних слів із сучасного мадярського словника (настанова до читання: с – ц, сz – тс, сs – ч, ly – ль, ny – нь, s – ш, sz – с, ty – ть, z – з, zs – ж):
бbroncs – обручка, babona – забобона, babral – бабратись, bбrбny – баранчик, barбzda – борозна, barna – барнатний, ebйd – обід, finom – файний, galuska – галушка, gally – гілля, gazda – газда, gereben – гребінь, hаz – хата, hiba – хиба, kacsa – качка, kбsa – каша, kasza – коса, kazan – казан, kostol – коштувати, kulcs – ключ, kucsma – хутряна шапка, кучма, lбnc – ланцюг, lapбt – лопата, legйny – легень, pasztur – пастур, patkбny – пацюк, pecsenye – печене, pokol – пекло, ritka – рідке, sator – шатер, sereg – шерега, strapa – тарапати, sonka – шинка, suba – шуба, szalma – солома, szйna – сіно, szita – сито, tabor – табір, tйgla – цегла, tйr – терен, tiszta – чистий, udvar – двір, vacsora – вечеря, vihar – вихура, zsir – жир.