Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
У Римі військовополонених продавали до рабства, поґотів, не було й закону, який би карав за продаж у рабство вільної людини. Таке щось заведеться лише у правовій державі остроґотів, уже після Риму. Тут, у Візантії, – було так само, але полонені…Часом їх кидають до льохів та там виморюють голодом, з цікавістю спостерігаючи, як з них з кожним днем по краплині уходить життя. Часом їх для чогось тортурують, забивають на смерть батогами; або осліплюють – суто візантійське покарання.
Так само осліплювали або били батогами скинутих імператорів; тих самих, що за свого правління зобов’язані були ходити у червоних чобітках та лежати тільки на червоних подушках. Ми сьогодні є звичні та – цілком слушно – пов’язувати рекорди безглуздої жорстокості з “Трєтьім Рімом”, але – було на що подивитись іще там. Рідкими були мілітарні успіхи християннішої з імперій, але коли Васілейосу II (976–1025) пощастило перемогти сусідніх болгар, – він наказав осліпити 14 000 полонених, щоправда – оказавши й милість: полишив одне око кожному сотому, щоби той міг відвести їх додому.
Такі звичаї не могли минути увагу сусідів, та коли наш літопис описує гвіздки, що забивали воїни Iгоря до голови ромейським полоненим та різанину над ними, – хай ромеї дякують за це собі ж. Бо, зауважимо це без скрупулів, – самі формували у сусідів думку про те, що “добрий ромей – то мертвий ромей”.
Чого ще наче не було у другому Римі (як і в першому), так це царів, що захоплювалися би тортурним та катівським мистецтвом, як от Iван IV або Пєтр I. А непорівнюваним буде, відповідно й місце, яке в керованому ними суспільстві посяде тортура.
Отже, підбиваючи підсумки, скажемо, що про якусь там освіту або науку Візантії – годі казати: “Промєтєєв огонь Еллади” – то або виплід хворої уяви, або свідоме лгарство. Але, було дійсно те, що об’єднувало обидва “Рими”; бо як повідомляє нас ще той, перший із цитованих авторів:
…у хворих на падачку, у божевільних, охоче вбачали людей Божих, їх бурмотінню надавали вищого сенсу.