Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Чарівництвом в Європі прославлялися фіни, як і лікарським фахом, та мистецтво фінських шаманів вивчав іще у ХVI ст. учений єпископ Турку, Мікаель Аґрікола.
Все це разом просто не полишає нам вибору. Поселення на палях по берегах річок та озер належали угро–фінським народам європейської тайги, лісовим полювальникам (можливо – з початками лісового землеробства). За теплої пори року вони вели сталий триб життя: чоловіки зранку відправлялися на полювання або на розчищене в лісі поле, а молоді жінки на заґотівлю грибів та ягід. З малечею, дитинством, полишалися вдома літні жінки. З міту про Бабу Ягу – Річкову Бабу ми добре бачимо, що вони вправно володіли, як чарами, так стрілами, відбиваючи напади работоргівців з Володимира, Мурома або Суздаля, які так добре почували себе на російській річці (з фінською назвою). Подумайте, як добре потрібно датися взнаки, щоб навічно закарбувати пам’ять про себе у міті.
Таким чином, весь фольклор про Бабу Ягу, який зі всім зрозумілих причин відсутній в нашій Україні, є нащадком забобонного страху російських полювальників на рабів, темних та невігласних, – перед старими жінками фінських річкових поселень на палях, могутніми шаманками, хазяйками ворожбитських чар та отруєних стріл. Свідок самих–самих початків “русской ідєі” – російської работоргівлі. Так само, як спадкове уміння “брать язика”. Від якого і довідувалися, на який опір можна буде сподіватись в разі нападу. Та на яку саме кількість отих “рабов, рабинь, рабят і рабєнков” можна розраховувати в разі успіху.
Звернімо тут увагу й на черговий слід дологічного, магічного мислення – табуїстичність назви: не відьма, не чарівниця, а просто “річкова баба”. Це – типове табуїстичне іномовлення, на зразок табуїстичної назви ведмідя – “мішка” (від литовського “мiшкас” – лісовий), або вовка – “сєрий”.
Наприкінці нагадаємо й про відсутність у нас і отих улюблених фольклористами “билін”. Недолугих, кострубатих та примітивних, яких без сміху читати не можна.
Зауважимо, що саме вона, величезна, бодай – тотальна перевага України в культурі – призвела свого часу й до відносного успіху культурної частини пєтровських реформ. Бо надто вже багато освічених людей з України понесли тоді свої знання до Росії. Як написав доволі відомий філолог:
Після українсько–російського воз’єднання (1654) потік українських книжників до російських культурних центрів посилюється впродовж ХVII ст. – початку ХVIII ст.