Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 88 89 90 91 92 93 94 95 96 ... 548
Перейти на страницу:

Колись такий собі отець П. Флорєнскій, що снобізувався дещо історією та загинув потім за це у Соловках – совєцькому СЛОНє, – написав, ніби разом із вірою Росія успадкувала від Візантії й “Промєтеєв огонь Еллади”. Хід цього нехитрого розумування є очевидний: Візантія пішла з Греції, а її історики користувалися грецькою мовою, отже… Не взяв до уваги отець тільки сутої дрібнички, – що ота “вєра” в стані була загасити вогонь і тисячі Прометеїв.

Ефектна дурість, заснована на звичайному невігластві, пішла гуляти “на восток от Пєрємишля”, де з давніх давен (а власне – з того ж таки Володимира) – натомість думати та кумекати – “маются” різною подібною дурістю. Бо, навіть у цілком реномованій праці – читаємо про наступне:

Верхом науки було знання стилю і риторики за візантійськими зразками.

(I. Крип’якевич, Iсторія України, Львiв, 1990, с. 99)

Та далі, ще більш деталічно:

Наука перебувала під повним впливом Візантії. Це давало Україні значну користь, бо вона могла з першого джерела черпати те, що залишалося по давнім грецькім і римськім світі. Це було величезне багатство знання, досвіду, понять, традицій. Але саме ця велич візантійської культури впливала пригнітливо на молоду культуру України – вона в усьому піддавалася під керівництво свого вчителя і не мала змоги ступити на власний шлях, і в Україні не розвинувся власний досвід, не зросла власна наука.

(теж там, с. 99)

Україна, в свою чергу, передала естафету візантійського християнства своїм колоніям, а звідти все тамішнє перейшло свого часу й до Москви, до Росії. Яка, після остаточного знищення Візантії (яка ж то була неймовірно прогресивна історична акція!), року 1453 полишилася єдиною берегинею “правой вєри”; а заразом, очевидно, і того “Промєтєєва огня Еллади”, про який так красиво писав П. Флорєнский.

В усій цій стрункій картині того, чого ніколи не було, понад важко зрозуміти одне, але на жаль – головне: а чому ж сучасна наука – пряме продовження поганської грецької, – пішла бути на заході Європи, а не на її сході? – куди, як пам’ятаєте, – саме й відправився “Промєтєєв огонь”.

Для цього нам доведеться самим пошукати істину, яку нам і треба поставити на місце чергового розповсюдженого упередження; коротше кажучи, необхідно звернутись до експерта. Насамперед, подивимося, а чим була ота Візантія з політичного боку, бо вже таке щось має прояснити чимало. Отже, починаємо наш шлях:

Країна страждала не від феодальних поділів, а від бюрократичної централізації та породженої нею громадської та моральної байдужості, що охопила широкі кола.

(А. П. Каждан, Візантійська культура, Москва. 1968, с. 101)

До того ж, бачите:

Візантійська держава порізнювалася від ранньосередньовічних держав Західної Європи не лише всевладністю свого самодержавства, але, насамперед, централізацією керування.

(теж там, с. 98)

Що ж, великих надій це не подає, поґотів:

Хабарництво стало нормою поведінки візантійських чиновників, і сама система їх оплати потурала стягненню хабарів .

(теж там, с. 94)

А таким чином, нема нічого дивного в тому, що:

Iдея обранства втілювалася в уяві, ніби візантійські порядки є ідеальні, а тому соціальні лиха пояснювано не вадами суспільного устрою, а зловживаннями з боку окремих носіїв влади (особливо охоче, зрозуміло, обтяжувано провинами правителів недавнього минулого).

(теж там, с. 88)

Все це ще раз нагадує нам совєти, з отим одвічним самовтішанням, що – мовлять – “но вєдь ідєя – прєкрасная!”. Та, з тiєю ж самою ступінню наближення – Росію, де Павєл I валив усі провини на власну матiр – Єкатєріну II, а його син, Алєксандр I, – всі провини валив на батька. Але, на цьому подібність не покінчується, бо попри все це, Візантія, як і всі три Російські імперії, що пішли до небуття, – ніколи не була стабільною державою:

Iмператор Візантії, начебто – всевладний, та водночас важко уявити собі більш нетривку монархію ніж візантійське самодержавство. Половина візантійських імператорів була силоміць позбавлена престолу: одні з них отруєні, утоплені, осліплені; інші замкнені до кляштору.

(теж там, с. 83)

Так, знайома картина, – типова імперія, “другий Рим”; не ліпшим від якого буде й “трєтій Рім”. Але, все це загальні риси характеристики імперського суспільства, що законсервувалися потім і в суспільствах похідних – російському та совєцькому. Нас буде надалі цікавити дещо інше, отой самий “Промєтєєв огонь Еллади”. Наведемо з цього приводу досить розлегле міркування; останнє з усіх висловлювань попереднього автора, та саме на цю тему:

1 ... 88 89 90 91 92 93 94 95 96 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)