Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Моніка Нільссон насупила брови.
Ні, вона несправедлива. Дратувало її те, що ситуація в редакції якимсь чином змінилася — співробітники журналу більше не були єдиним цілим. Мікаель працював з Малін і Хенрі, а всі решта ніби були збоку. Ці троє утворили якесь внутрішнє коло, закривалися в кабінеті Еріки… тобто в кабінеті Малін, а вийшовши звідти, зберігали цілковиту мовчанку. За Еріки журнал завжди був дружним колективом. Моніка не розуміла, що сталося, але відчувала, що їй не довіряють.
Мікаель працював над матеріалом про Саландер, ні звуком не видаючи, про що там ідеться. Правда, нічого незвичайного в цьому не було. Свого часу він мовчав і про матеріал про Веннерстрьома — навіть Еріка нічого не знала, але цього разу в нього у довірених виявилися Малін і Хенрі.
Коротше кажучи, Моніка відчувала роздратування. Їй був потрібний відпочинок, тягнуло хоч на деякий час звідси вирватися. Вона побачила, що Хенрі Кортес натягує вельветовий піджак.
— Я ненадовго піду, — сказав він. — Передай, будь ласка, Малін, що мене не буде години дві.
— Що відбувається?
— Думаю, у мене накльовується матеріал. Справді хороший матеріал. Про унітази. Я хочу дещо перевірити, але, якщо все зійдеться, у нас буде чудова стаття для червневого числа.
— Про унітази? — перепитала Моніка Нільссон, проводжаючи його поглядом.
Еріка Берґер зціпила зуби і повільно опустила роздруківку статті про майбутній суд над Лісбет Саландер — маленької замітки у дві шпальти, призначеної для п’ятої сторінки з новинами про життя в країні. Був четвер, годинник показував 15.30. Вона пропрацювала в «СМП» дванадцять днів. Еріка з хвилину подивилася на текст, випнула губи, потім підняла слухавку і зателефонувала керівникові інформаційного відділу Андерсу Хольму.
— Доброго дня. Це Берґер. Ви не могли б знайти репортера Юханнеса Фріска і відразу ж прийти разом з ним до мене в кабінет?
Вона поклала слухавку і терпляче чекала, поки в скляній клітці з’явився Хольм, ведучи за собою Юханнеса Фріска. Еріка поглянула на годинник на руці.
— Двадцять дві, — сказала вона.
— Що? — спитав Хольм.
— Двадцять дві хвилини. Вам знадобилося двадцять дві хвилини, щоб устати з-за столу, пройти п’ятнадцять метрів до Юханнеса Фріска і приплестися разом з ним до мене.
— Ви не сказали, що це терміново. У мене досить багато справ.
— Я не говорила, що це не терміново. Я сказала вам прийти разом з Юханнесом Фріском до мене в кабінет. Я сказала «відразу» і мала на увазі «відразу», а не увечері, чи наступного тижня, чи коли вам заманеться відірвати зад від стільця.
— Послухайте, я вважаю…
— Зачиніть двері.
Еріка почекала, поки Андерс Хольм зачинить позаду себе двері, тим часом мовчки його вивчаючи. Він, безперечно, дуже компетентний керівник інформаційного відділу, до його завдань входить слідкувати за тим, щоб сторінки «СМП» щодня заповнювалися правильним текстом — доступно складеним і розташованим у тому порядку, про який домовлялися на ранковій нараді. Відповідно, Андерс Хольм щодня жонглював колосальною кількістю робочих завдань і робив це, не впускаючи жодного м'яча.
Проблема з Андерсом Хольмом полягала в тому, що він послідовно ігнорував рішення, які приймала Еріка. Протягом двох тижнів вона намагалася знайти до нього підхід. Вона пробувала з ним люб’язно говорити, спробувала прямі накази, закликала його подумати ще раз самому — загалом, робила все для того, щоб він зрозумів, якою їй хочеться бачити газету.
Нічого не допомагало.
Текст, який вона відкидала в другій половині дня, все одно потрапляв до газети десь увечері, коли Еріка йшла додому. «У нас випала одна стаття, й утворилася дірка, яку мені довелося нашвидку заповнювати».
Заголовок, дати який розпорядилась Еріка, раптом забраковувався і замінювався чимось абсолютно іншим. Вибір не завжди виявлявся неправильним, але робився без консультації з нею. Демонстративно і з викликом.
Завжди йшлося про дрібниці. Редакційна нарада несподівано переносилася з 14.00 на 13.30, а її не інформували, і коли вона нарешті з’являлася, більшість рішень уже були прийняті. «Вибачте… я в поспіху забув вам повідомити».
Еріка Берґер ніяк не могла зрозуміти, чому Андерс Хольм зайняв щодо неї таку позицію, але вже переконалася, що ввічливі розмови і м’які догани на нього не діють. Еріка поки не залучала до обговорення цього питання інших співробітників редакції, намагаючись вирішити це питання між ними двома. Результату це не дало, тому настав час висловитися виразніше, цього разу у присутності співробітника Юханнеса Фріска, внаслідок чого зміст розмови неодмінно стане відомий усій редакції.