Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-0726-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Німфей, найімовірніше, був заснований близько 580—570 рр. до н. е. мілетянами на плато біля мису Карабурун за 17 км від Пантикапею[489]. Даних про політичний і економічний його розвиток у першій половині VI ст. до н. е., як і про інші апойкії, немає.
Заснування Мірмекію датують другою чвертю VI ст. до н. е. Назва його метрополії теж не згадується в античній літературній традиції. Мірмекій розташований, за даними Страбона, в 20 стадіях від Пантикапею [VII, 4,5]. Існує думка, що його назва в перекладі з давньогрецької значить мурашка чи риф, або ж походить від особистого імені ойкіста[490].
Тіритака розташована в 11 км від Пантикапею на високому плато біля моря. Рання кераміка хронологічно ідентична з мірмекійською, що уможливлює припущення про їх синхронне виникнення. Згідно з Плінієм [NH, IV, 86], на цьому місці існувало місто Дія, щодо назви якого існують різні думки.
На південному узбережжі Криму мілетяни заснували Феодосію, теж, певно, у другій чверті VI ст. [Arr., Per. Pont., 30; Anonym. Per. Pont., 77][491]. Місто славилося прекрасною великою гаванню, зручним географічним розташуванням та родючістю земель на хорі.
Гермонасса — перше поселення на азіатській частині Боспору, засноване іонійцями з о. Теос приблизно у другій чверті VI ст. до н. е. на чолі з ойкістом Гермоном[492]. Пізніші автори (Арріан та Євстафій) вказували, що лідером заснування цього міста був еолієць Семандр з міста Мітілени. Після його смерті в період колонізаційної діяльності влада ойкіста перейшла до його дружини Гермонасси, ім'ям якої назвали апойкію. Хоч розповідь нагадує етимологічну легенду, цілком можливо, що в заснуванні цього міста брали участь і еолійські греки.
Останній з семи полісів — Кепи — був заснований теж близько 580—560 рр. до н. е. на східному березі Таманської затоки мілетянами [Ps.-Scymn., 899; Plin., NH, VI, 18; Ps.-Arrian., 47]. Окрім цих поселень, виникли й інші у першій половині VI ст. до н. е. Деякі види амфорної тари з Патрею відносять до цього часу. В Тузлинському некрополі також знайдено кераміку 580—560 рр., але саме поселення, певно, затоплене морем.
Отже, на Боспорі Кіммерійському у першій половині VI ст. до н. е. склалася зовсім інша ситуація, ніж у Нижньому Побужжі. Різниця передусім полягала в тому, що на Боспорі на невеликих відстанях одна від одної було засновано майже синхронно порівняно чимало самостійних апойкій.
Рис. 50. Карта античних держав Північного Причорномор’я.
Таким чином, протягом одного століття (друга половина VII — перша половина VI ст. до н. е.) греками частково було освоєно лише два регіони в Північному Причорномор'ї — Нижнє Побужжя та Боспор Кіммерійський. Незважаючи на порівняно малу потужність колонізаційного руху в цей час, вони встигли не лише заснувати перші апойкії, але й проникнути у віддалені місцевості ойкумени — туди, де мешкали осілі землеробські племена, які були для них ближчими за укладом життя, ніж номади.
Греко-варварські взаємовідносини в первинний період колонізації були спорадичними. Певно, для інтенсивного розвитку таких контактів не вистачало не тільки відповідних продуктів і товарів, як з того, так і з іншого боку, але значну роль міг відігравати психологічний фактор — ксенофобія номадів, некомунікативність через незнання чужої мови. Та й різні рівні розвитку могли відігравати негативну роль. Зв'язки нижньобугських греків з лісостеповими племенами протягом багатьох десятиліть стали причиною їх активізації в першій половині VI ст. порівняно з більш раннім часом.
Глава 3
Виникнення і формування північнопонтійських полісів
У другій половині VI — на початку V ст. до н. е. у Північному Причорномор'ї почалося поступове формування полісів. Велика грецька колонізація стимулювала відродження і розквіт цієї основної форми політичної і соціальної організації античного суспільства. Визначення його суті не було однозначним ні в давнину, ні зараз. У мові еллінів — це і місто, і держава, і вітчизна, і громадянська община. Під полісом знаменитий філософ Еллади Арістотель розумів завершену суспільність, яка складалась з кількох поселень; призначення цієї структури цілком самодостатнє, бо вона виникла заради потреб життя, але існувала для блага людей [Arist., Polit., I, 8, 1252 в]. Характерною ознакою поліса було й те, що до нього входили лише вільні громадяни [Polit., Ill, 4, 4, 1279 а], але він був на той час найвищою формою всіх можливих типів людських спілок [Polit., І, 1, 1252 а]. Близькі ідеї висловлювали й інші філософи, зокрема Платон та Сократ. Виникнення поліса було зумовлено переважно необхідністю задоволення матеріальних та духовних потреб людини, які вона могла мати за колективного існування [Plato., Resp. II, 369, В-С].
489
Худяк М. М. Из истории Нимфея в VI—III вв. до н. з. — Л., 1962. — С. 61; Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — М.; Л., 1949. — С. 27; Кошеленко А. Г., Кузнецов В. Д. Указ. соч. — С. 35.
490
Античные государства Северного Причерноморья. — М., 1984. — С. 66. (Про інші міста Боспору див. с. 67—72).
491
Кошеленко А. Г., Кузнецов В. Д. Указ. соч. — С. 35.
492
Античные государства Северного Причерноморья. — С. 81.