Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Усі ці події так чи інакше відбилися на політичному розвитку понтійських полісів у другій половині VI ст. до н. е. Підкорення персами 546 р. до н. е. Іонії, встановлення тиранічних режимів, сплата данини і повинність військової служби в перській армії призвели до нової масової еміграції малоазійських греків у понтійські регіони. Саме з цього часу до першого десятиліття V ст. греки заселили великі території північного узбережжя Понту і тут розпочався якісно новий розвиток політичних організмів. Розширювалося освоєння земель не тільки в раніше колонізованих областях, а й у зовсім нових, зокрема в Нижньому Подністров'ї і в Західному Криму.

Відмінною рисою цього етапу колонізації була передусім її масовість. До того ж основну кількість переселенців складали збіднілі верстви населення. Якщо серед перших колоністів були головним чином молоді чоловіки, то в цьому переселенні брали участь сім’ї, які лишилися без землі на своїй батьківщині. Звичайно, масовий характер колонізації призводив до різних непорозумінь і порушень правил колонізаційної практики, які регулювалися на місці існуючими в кожному регіоні первинними полісними структурами.

Найраніший у Північному Причорномор'ї Борисфенський поліс ще й досі не має однозначного визначення в науці. В. В. Лапін вважав, що «колектив першопоселенців являв собою саме колектив... Але це і є не що інше, як зародок соціально-економічної і політичної організації, яка іменується полісом»[500].

Полісно-аграрний інститут Борисфена підтримується багатьма дослідниками (Б. Браво, А. Вонсович, Н. Ерхардт, С. Д. Крижицький, В. М. Отрешко, А. С. Русяєва). Дещо інших позицій дотримуються Ю. Г. Виноградов і В. П. Яйленко. Останній вважає Березань з середини VII ст. «емпоріальним протополісом», а з початку VI ст., коли на Березань прибула велика партія колоністів, вона стала самостійним політичним організмом, протопблісом[501]. Н. Ерхардт на прикладі великої кількості даних переконливо показав, що мілетські колонії ще в VII ст. виводилися в Пропонтиду і Понт з уже складеними в метрополії політичними інститутами і визначеним пантеоном божеств; що вже в момент заснування вони були незалежними від метрополії і така автономія могла означати лише самостійність організованого за типом єдності громадян поліса[502].

Підтримуючи цю тезу, Ю. Г. Виноградов все ж вважає, що хоч апойкія на Березань виводилася як запрограмований у метрополії поліс, вона являла собою емпорій-поліс, а освоєння власне березанської хори на узбережжі в VI ст. пов'язувалося з товарним землеробством[503]. Однак проти цього свідчать такі міркування.

Якщо ще в VII ст. до н. е. тут оселилася невелика громадянська община, то навряд чи її головним заняттям було добування і торгівля сировиною, а згодом товарним хлібом для задоволення потреб метрополії, а не для власного самозабезпечення. В такому разі ні про яку автономію говорити не можна, бо така колонія лише виконувала завдання своєї метрополії. Колонізаційна практика, навпаки, свідчить про економічну і політичну самостійність апойкій, тим більше таких віддалених, як північнопонтійські. Куди б і в який час не виселявся колектив людей, його першочерговим завданням мало бути влаштування власного прожитку, який могло дати лише ведення сільського господарства.