Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Висвітлення причин і характеру найранішого етапу мілетсько-іонійської еміграції, а також основних функцій колоній сучасною історіографією ґрунтується на трьох різних концепціях. Перша з них полягає в тому, що первинна колонізація мала на меті лише торгівлю і що кожна з північнопричорноморських держав проходила у своєму розвитку емпоріальну стадію, тобто спочатку була торговою факторією, для якої головна мета — збут продукції[481].

Згідно з другою концепцією, іонійці, втративши свої землі внаслідок воєн з лідійцями, а згодом і з персами, змушені були переселятися для заснування аграрних полісів в інші, безпечніші місцевості, незважаючи навіть на те, що вони знаходилися на величезних відстанях від батьківщини[482]. Платон, вже знаючи причини колонізації, вважав першочерговою нестачу землі і продукції для прожитку, громадські міжусобиці та поразки у війнах [Legg., 708 В, 840 Е]. Останнє відзначалося також Геродотом і Фукідідом [Herod., І, 94, 170; IV, 151; Thucyd., І, 2, 6; І, 15, 1]. Пізніше міста очищалися від людей, які бунтували внаслідок нестачі хліба; Перікл відправляв у колонії бездіяльний демос [Plut., Per., II, 6]. Проте таке переселення ще не означало, що колоністи прагнули придбати лише землю.

Зважаючи на те, що кожна колонія незалежно від основної мети її створення поєднувала в собі різні ознаки, висунута й третя концепція, яка віддає перевагу домінанті пошуків ринків не збуту, а придбання сировини для забезпечення греків метрополії зерном, металами, будівельним лісом, рабами[483]. Згідно з цією концепцією, Березань, наприклад, була апойкією, виведеною за суворо продуманим планом зі сформованим ще в метрополії політичним організмом, бо Мілет був дуже зацікавлений в освоєнні Нижнього Побужжя передусім для розширення своєї сировинної бази. Однак навряд чи можна вважати ефективним для швидкого розвитку економіки метод отримання сировини і продуктів з районів Лісостепу, розташованого за тисячі кілометрів від Мілета. Невідомо, якою кількістю кораблів у другій половині VII ст. володів цей поліс і чи справді вони були у його власності, а не належали окремим особам. Не можна при цьому не враховувати ще й таких двох моментів: лісостепові поселення в цей час знаходилися ще на досить низькому економічному рівні[484], а торгівля греків у VII ст. взагалі була досить обмеженою. Якби справді Борисфен було засновано з метою торгових («пошуковосировинних» чи «збутових») інтересів, грецькі вироби другої половини VII ст. у похованнях кочових скіфів і лісостепових племен були б не поодинокими, а складали б десятки й сотні.

На наш погляд, колонії були засновані з метою створення полісів та апойкій для постійного проживання, які б дали імпульс розширеній колонізації всього Північного Причорномор'я. Серед них слід насамперед вирізнити Борисфен. Особливість і специфіка цього поселення полягає в його першості, значному хронологічному розриві з іншими апойкіями в Північному Причорномор'ї. Немає сумніву, що основною причиною заснування Борисфена було те політичне становище, яке склалося близько середини VII ст. у Малій Азії, де лідійський цар Гіг намагався поступово захопити іонійські міста. Ситуація дуже ускладнилася, коли сюди вторглися ще й кіммерійці. З одного боку, вони відвернули увагу лідійців від греків, з другого — цілком можливо, теж пограбували деякі міста і ще більше активізували переселенську діяльність перших колоністів. Не виключено, що саме від кіммерійців іонійські греки детальніше дізналися про причорноморські степи та їх незаселеність[485].