Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Східні пам’ятки середньоєвропейського латену лежать на західних схилах Карпат на території Польщі, України, Словаччини, Угорщини та Румунії. Тут кельтами були підкорені північнофракійські племена — носії куштановицької культури. Їхня етнографічна своєрідність деякий час зберігалася, зокрема в ліпному посуді. На Українському Закарпатті знайдено та досліджено кілька десятків латенських поселень та городище Мала Копаня[386]. Відомо кілька залізоробних центрів. Поселення Галіш-Ловачка було одним з найбільших ремісничих центрів Середньої Європи в останній чверті І тис. до н. е.

Про безпосереднє вторгнення кельтів-галатів на територію Східної Європи свідчить знайдений в Ольвії декрет на честь Протогена (див. II том цього видання). У ході переселення до Малої Азії в III ст. до н. е. галати здійснили похід у Північне Причорномор’я і погрожували поселенням місцевих греків.

Ряд дослідників, спираючись на археологічні знахідки та дані лінгвістики, висловили думки щодо проникнення кельтів на схід від Карпат аж до Середнього Подніпров’я[387]. Але речей безпосередньо кельтського походження на цих землях дуже мало. Значно помітнішим виявився латенський вплив на художні стилі та ремісничі навички деяких місцевих культур. Спільні риси лощеного посуду зарубинецької, пшеворської та поєнешті-лукашівської культур пояснюються саме наслідуванням латенським взірцям. Те ж стосується типів бронзових фібул, браслетів, булавок та інших металевих прикрас. Кельтські досягнення у чорній металургії та металообробці сприяли розвиткові цих галузей у Південно-Східній Європі.

Тісніші відносини складалися у давнього населення України з народами фракійського походження. Фракійські та споріднені їм гето-дакійські племена в другій половині І тис. до н. е. заселяли значну територію Балканського півострова та лівобережжя Дунаю до Дністра. Їхня культура зазнала значного впливу грецької цивілізації, а також скіфів та кельтів, які розселилися у Фракії в IV та III ст. до н. е. VI ст. до н. е. гети, об’єднані під владою царя Буребісти, здійснили похід у Північне Причорномор’я, під час якого зруйнували Тіру, Ольвію та велику кількість сільських поселень. Гето-фракійські елементи у матеріальній культурі пізньоскіфських городищ Нижнього Дніпра показують, що частина завойовників залишилася тут і змішалася з місцевим населенням[388].