Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Ці святилища свідчать, що слов’яни Волині та Середнього Дністра у першій половині І тис. н. е. приносили у жертву богам не тільки тварин, а й людей. Можливо, ці дії пояснюються надзвичайними обставинами життя мешканців общини. Але нагадаємо, що людські жертвоприношення тривали у цьому регіоні аж до XII— ХІІІ ст. н. е.

Можливо, з такими святилищами пов’язані й знахідки каменів-жертовників із зображеннями солярних знаків, людей і тварин. На поселенні Межигір’я, що на Тернопільщині, відкрито велику кам’яну плиту, котра спиралася на три менші камені. Гранітний валун із вибитими різними знаками знайдено на поселенні київської культури Обухів ІІІ. Для повсякденних жертвоприношень міг бути пристосований невеликий вимощений камінням майданчик з розташованим поруч у неглибокій ямі вогнищем, який було знайдено на поселенні VI—VIII ст. н. е. Городок на р. Смотрич[371].

До другої групи належать городища-святилища IX—X ст. н. е. (Ржавинці, Родень, Горбовськ, Богіт, Крутилів). Для них характерні положення на місцевості, один або кілька рядів валів зі спеціальними місцями для вогнищ, глибокі ями, спеціальні будівлі, ідол у центрі городища. Виникнення таких святилищ можна розглядати як наслідок довготривалої еволюції ідеології слов’ян, як вищий етап розвитку язичництва. Наявність центрів, подібних до Аркони або Штеттина, передбачає виокремлення прошарку служителів культу — жерців. Такі святилища присвячувалися найбільш авторитетним божествам східних слов’ян. Звичайно городища-святилища виникали у центрі гнізд поселень як сакральні центри племені або союзу племен[372].

Давні слов’яни обожнювали сили природи: воду, вогонь, ліс, дерева, населяючи їх численними богами. За літописами, відомі духи лісу: лісовик, лещук; дух води — водяний; поля — поляниця. Вельми поширеним був культ русалки, що живе у полі, у лісі, у воді. Споконвічно слов’янськими образами були берегині, водяниці, упирі, але археологічні матеріали не відбивають культів цих істот. Проте культ священних гаїв та окремих дерев підтверджується знахідками стовбурів двох могутніх дубів, які було піднято зі дна Дніпра поблизу гирла Десни. У стовбури цих дерев було врубано в одному випадку дев’ять, а в другому — чотири кабанячі щелепи іклами назовні. З літописів відомо, що дуб присвячувався саме Перуну. Можливо, ці дуби були жертовниками у священних гаях, що розкинулися неподалік від гирла Десни, де приносили жертви цьому грізному богові. Тут можна простежити тісний зв’язок між двома культами: могутнього дерева та звіра-вепра. У X ст. руси творили жертвоприношення перед священним дубом на о. Хортиця[373].