Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6056-1
- Переводчик: Анатолій Сагак
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна». Краткое содержание книги:
У приватній лікарні Тіні Земля чоловік на ім'я Карл Корі одужує після автокатастрофи. Утративши пам'ять, він і не здогадується, що насправді є одним із дев'яти принців Амбера — Корвіном. Чоловік тікає з лікарні. Йому вдається знайти свою сестру, а потім і брата, відшукати дивну колоду карт Таро, на яких зображений і він сам, а потім пройти Лабіринтом... Згадавши, хто він насправді, Корвін прагне здобути корону Амбера.
Та він ще не знає, що проти королівства збираються злі сили...
— Так. Дружина не захотіла залишати мене самого.
— Не забуду цієї підтримки, — пообіцяв я.
Ми вже не йшли, а бігли. Опустилися на чималеньку глибину, ліхтарі тут стояли з інтервалами футів із сорок. То була величезна природна печера. Цікаво, подумав я, чи рахував колись хто-небудь, скільки ходів у цій печері? І раптом на мене накотила хвиля жалю до нещасних бранців, які гнили в підземеллі цього замку, — до всіх, незалежно від того, хто за що сидів. І я вирішив, що звільню їх усіх або хоча б пом'якшу їхню кару.
Повільно спливали хвилини. Я бачив мерехтіння смолоскипів та ліхтарів унизу.
— Цю дівчину, — пояснив я Рендому, — звати Дара. Набрехала, що вона — Бенедиктова правнучка, і то так, що я повірив. Розповів їй у відповідь дещо про Тіні, реальність, про Лабіринт. Вона трохи владна над Тінями і ще дуже хоче пройти Лабіринтом. Востаннє я бачив її тоді, коли їхала сюди... А потім Бенедикт поклявся, що Дара йому не родичка. І тепер мені страшно. Не хочу пустити її в Лабіринт. А ще варто б допитати Дару...
— Дивно, — мовив Рендом. — Дуже дивно... Ти правий. Як думаєш, вона вже там?
— Або уже там, або скоро буде.
Ми нарешті досягай підлоги, і я побіг через морок у напрямку до потрібного тунелю.
— Зачекай! — крикнув Рендом.
Різко зупинившись, я обернувся. Знадобилася мить, аби визначити, де він є, оскільки Рендом був за сходами. Тож довелося повернутися назад.
Я зрозумів усе без розпитів. Побачив, що він опустився навколішки біля великого бородатого чоловіка.
— Мертвий, — констатував Рендом. — Дуже тонкий клинок. Точний удар. Зовсім недавно.
— Уперед!
Ми обидва кинулися в тунель і побігли ним. Нам був потрібен сьомий боковий прохід. Наблизившись до нього, я витягнув Ґрейсвандір, бо великі, темні, обкуті залізом двері були відчинені.
Коли я стрибнув у прохід, Рендом метнувся за мною. Долівка цього величезного приміщення була чорна і на вигляд гладенька, як скло, хоча й не слизька. Лабіринт горів на ній, усередині неї, це було химерне, мерехтливе плетиво кривих ліній, завдовжки ярдів, мабуть, із півтораста. Здивовані, ми зупинилися перед його початком.
Там уже щось було, йшло по ньому. Я відчув те холодне поколювання, котре виникало в мене щоразу, коли дивився на нього. Дара це чи не Дара? Мені було непросто розгледіти постать у фонтанах іскор, які постійно розсипалися навколо неї. Що б то не було, в її жилах текла королівська кров, бо ні для кого не секрет, що будь-кого іншого Лабіринт неодмінно знищив би, а цей суб'єкт уже пройшов за Велику дугу і зараз долав заплутані серії дуг, котрі вели до Останньої завіси.
Скидалося на те, що під час руху постать змінювала свої обриси. Певний час мої відчуття опиралися слабким підсвідомим спалахам, які, я знав, мали просочуватися до мене. Чув, як збоку від мене ахнув Рендом, і це ніби прорвало дамбу моєї підсвідомості. Бурхливий потік вражень заполонив мозок.
Спочатку здалося, що воно височіє великою масою у тій завжди ефемерній з вигляду залі. Потім збіглося, зсохлося майже до повного нічого. На мить воно здалося стрункою жінкою, можливо, навіть Дарою, з її підсвіченим сяйвом волоссям, що маяло і потріскувало статичною електрикою. Потім це нібито волосся стало великими, закрученими рогами, а їхня кривонога власниця із зусиллям сунула копита палаючим шляхом. Потім щось інше... Величезна кішка... Безлика жінка... Яснокриле створіння несказанної краси... Вежа з попелу...
— Даро! — вигукнув я. — Чи це ти?
Мій голос залунав у залі, та й по всьому. Хто б то чи що б то не було, воно вже пробивалося через Останню запону. Мої м'язи напружилися, ніби я й справді збирався поспішити тому створінню на допомогу.
І врешті-решт воно прорвалося.
Так, це була таки Дара! Тепер — висока та велична. Однаковою мірою прекрасна і чимось жахлива водночас. Її вигляд розривав тканину мого розуму. Руки її були радісно підкинуті вгору, а з вуст злетів нелюдський сміх. Я хотів одвернутись, але в мене не було сил, щоби бодай ворухнутися. Невже я справді обіймав, пестив оце, займався з ним любощами? Воно мене відлякувало і водночас притягувало так, як ніщо інше. І я не міг збагнути цю двозначність, яка бентежила, оглушувала. Потім воно поглянуло на мене. Сміх ущух. Забринів змінений голос Дари.
— Лорде Корвіне, тепер ти володар Амбера?
Якимось чином я спромігся відповісти:
— Фактично — вже так.
— Добре! Тоді поглянь на власну долю!
— Хто ти така? Чи що ти таке?
— Цього не знатимеш ніколи, — відповіла Дара. — Надто пізно ти спохопився.
— Не розумію. Що хочеш цим сказати?
— Амбер, — протягнула вона, — має бути зруйнований.
І Дара щезла.
— Чорт забирай! — вигукнув Рендом. — Що це було?
Я лише похитав головою.
— Не знаю. Слово честі, не знаю. Та щось мені підказує, що це — найважливіша з усіх істот, які нам траплялися.
Рендом схопив мене за руку.
— Корвіне, — стривожено сказав він. — То була не порожня погроза. І тобі чудово відомо, що вона здійсненна.
Я кивнув.
— Ще б пак не знати!
— І що зараз будемо робити?
Я витягнув з піхов Ґрейсвандір і знову повернувся до дверей.
— Збирати шмотки, — сказав я. — Тепер я маю все, що стільки часу мріяв отримати, і повинен захистити це. Не можу сидіти й чекати, що з того вийде. Мушу знайти її та зупинити ще до того, як вона досягне Амбера.
— Ти знаєш, де її шукати?
Ми повернулися в тунель.
— Гадаю, вона буде там, де інший кінець Чорної дороги, — припустив я.
Пройшовши через печеру до сходів, де лежав убитий чоловік, ми почали підійматися назад, угвинчуючись у пітьму.
Книга третя
Знак Єдинорога
Переклали Анатолій Пітик і Катерина Грицайчук
Для Ядавіна та його Деміурга, що не забув про Кікаху[50]
1
Я не зважав на запитальний погляд в очах конюха, коли знімав моторошний вантаж і заганяв коня в стійло, щоби про нього подбали. Перекинувши жмут кишок через плече, рушив до чорного входу палацу — плащ не міг приховати свого наповнення. Скоро пекло вимагатиме розплати.
Обійшовши плац, я рушив до стежини, що вела до південного краю палацових садів: уздовж манівця менше цікавих очей. Мене все одно помітять, однак вдасться уникнути недоладностей, неминучих на центральній дорозі, де завжди багато метушні. Чорти б його взяли.
І знову, чорти б узяли. Здавалося, що клопотів я і так маю по горло. Та як отримаєш чашу гірку, то пий її до дна. Певно, це духовний аналог складних відсотків[51].
У дальньому кутку саду біля фонтана вешталося кілька лайдаків. А ще двоє охоронців блукали кущами край стежини. Вони помітили, що я наближаюся, перекинулися кількома словами, а тоді поглянули в інший бік. Обережні.
Я повернувся менш ніж тиждень тому. Більшість проблем досі не розв'язано. Двір Амбера повнився підозрами та неспокоєм. А тепер і це: смерть, яка ще більше ускладнить нетривке й нещасливе допрестольне панування Корвіна І — моє панування.
Настав час зробити те, що варто було впорядкувати негайно. Але від самісінького почину знайшлося так багато проблем, які потребували втручання. Не те щоб я дрімав, споглядаючи таку дійсність. Я встановив пріоритети та діяв відповідно до них. І все ж, тепер...
Перетнувши сад, я вийшов із тіні під скісні сонячні промені. Піднявся широкими крученими сходами. Охоронець виструнчився, щойно я зайшов до палацу. Рушивши до задніх сходів, я піднявся на другий поверх. Потім на третій.
Праворуч мій брат Рендом вийшов зі своїх покоїв у коридор.
— Корвіне! — вигукнув він, розглядаючи моє обличчя. — Що трапилось? Я побачив тебе з балкона і...
— Усередині, — жестом я вказав йому напрямок. — Проведемо особисту нараду. Просто зараз.
50
Йдеться про американського письменника-фантаста Філіпа Хосе Фармера та його персонажів. Філіп Хосе Фармер — автор понад 50 романів та багатьох оповідань. Вважається основоположником жанру еротичної фантастики.
51
Складні відсотки — це відсоткові гроші, при нарахуванні яких за основу беруть нарощену суму попереднього періоду.