Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Новим у радянській практиці 1944 р. стала не передача польських територій радянським республікам, як це мало місце в 1939 р., а обмін населенням відповідно до національної належності. «Евакуаційний» договір між радянською Україною та Польщею, підписаний у вересні 1944 р., передбачав переселення поляків і євреїв з території, що стала Західною Україною, в обмін на переселення українців із комуністичної Польщі[373]. Схожі угоди передбачали обмін населенням між Польщею та радянськими Литвою й Білоруссю. Відомі як договори, про «репатріацію», такі угоди слід розглядати у світлі загальноприйнятих практик того часу. Західні союзники припускали, що із завершенням війни розпочнеться зміна кордонів і масове переміщення людей. Сталін не сумнівався, що закінчення війни спровокує масове вигнання німців, і вважав, що втеча німців із Польщі та Чехословаччини відбудеться й без радянського втручання. Як він сказав чехословацькому прем єр-міністрові: «Ми не будемо вам заважати. Женіть їх!»[374].

Проте не слід перебільшувати. Зацікавлення Сталіна в етнічній гомогенності мало межі. Депортація поляків із Радянського Союзу стосувалась лише мешканців тих територій, що були частиною Польщі до 1939 р.; депортації до Радянського Союзу обмежувались винятково Польщею. Якби Сталін був справді зацікавлений в етнічній чистоті всіх своїх нових сателітів, його повоєнна політика депортацій була би всеохопною. Зрештою, у 1944–1946 рр. без відповіді залишились інші національні питання, зокрема, в Румунії (де існувала угорська меншина), Чехословаччині (де також була угорська меншина) та Угорщині, що намагалась не допустити перетворення угорців на меншину в Румунії та Чехословаччині, зберігши румунські та чехословацькі території, які вона отримала як союзник Німеччини після 1938 р. Демократи та комуністи цих країн також звернулись до Сталіна по допомогу в розв'язанні національного питання. Здається, Сталін вирішив «розв'язати» лише ті з них, що були ускладнені етнічними чистками (як у поляків та українців), і не хотів сприяти національній гомогенності всюди, де мав таку нагоду. Молотов переконував чехів, словаків й угорців наслідувати приклад переселень, здійснених радянськими Україною, Білоруссю, Литвою та Польщею, але Радянський Союз у жодному разі не насаджував таку модель. Угорщина опиралась переселенню угорської меншини, й на цьому все скінчилось. Чим далі на південь лежала країна, тим менше її національні питання цікавили Сталіна. Здається, що загалом він виступав за етнічну гомогенність нових держав-сателітів СРСР, але радянські ресурси застосовувались лише там, де під час війни проводились етнічні чистки. Схоже також, що Сталін вірив у те, що Німеччина може завдати нового удару ще за його життя, а тому хотів залагодити всі проблеми, які перешкоджали гармонійному співіснуванню Росії, Польщі та України[375].