Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Для більшості людей воєнна історія локальна, і тому ми можемо зрозуміти поляків та українців, які зосередились на власному фронті, а не на просуванні Червоної армії. Проте, щоб збагнути хоча б місцеві наслідки українсько-польської громадянської війни, слід розглянути цей локальний конфлікт в ширшому контексті світової війни. Тоді ми побачимо, як цей місцевий конфлікт знесилив обидві сторони в той час, коли насувалася більша війна. Навіть гірше: він перешкодив полякам та українцям об єднатись, коли наступала Червона армія. Напади УПА на цивільне населення змусили понад 20 тис. поляків стати до зброї. Вони бились проти українців як німецькі поліцаї, радянські партизани, учасники самооборони та вояки АК. Від війни з Німеччиною АК застеріг також польський уряд у Лондоні.

Метою польської акції «Буря» влітку 1944 р. було перемогти німців своїми силами та дочекатись приходу радянських сил у ролі представників незалежної Польщі. З військового погляду, це було повстання проти німецького панування, з політичного — намір постати перед радянською владою відновленою польською державою. На польському сході операція «Буря» означала підтвердження легітимності польської присутності на Волині та в Галичині. Саме тут польське антинімецьке повстання вперше зіткнулося з радянськими методами. У березні — липні 1944 р. НКВС поступово розформував 27-му (Волинську) дивізію АК, що перейшла на бік Червоної армії, боролась з УПА та воювала проти вермахту. Протягом весни 1944 р. п'ята піхотна дивізія та чотирнадцятий уланський полк АК воювали проти УПА за Галичину та її перлину — Львів. 23–27 липня 1944 р. Червона армія за підтримки кількатисячного війська АК витіснила вермахт з міста. Після 29 липня під радянським тиском загони АК було розформовано[353].