Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Кампанія УПА з вивільнення «Західної України» від поляків набула відчутних обертів у Галичині в січні 1944 р. У 1943 р. тактика УПА на Волині зазвичай полягала у нападах на село й убивстві населення без попередження. Натомість уже в 1944 р. в Галичині УПА інколи давала польським родинам можливість вибирати: втікати чи чекати на смерть. Ось наказ вищого командування УПА своїм солдатам, що було оприлюднено після різанини на Волині та під час чисток у Галичині: «Ще раз нагадую: спершу зверніться до поляків, щоб вони лишали свої землі, а лише потім знищуйте їх, а не навпаки»[348]. Разом із вигіднішою для поляків демографічною ситуацією, їхньою кращою самообороною та мобілізацією і диверсіями підрозділів АК ця очевидна зміна політики обмежила втрати серед польських мирних жителів у Галичині до 25 тис. осіб. Самих же нападів УПА на цивільне населення у Галичині не поменшало, й вони не стали менш жорстокими. Як і на Волині, у Галичині загони УПА часто вбивали всіх без винятку мешканців села. Відділи служби безпеки УПА нишпорили сільською місцевістю, вбиваючи не лише польські родини, а й окремих поляків[349]. У вирі обопільних етнічних чисток УПА заявила, що саме поляки почали різанину, трактуючи їх як «сталінсько-гітлерівських агентів» з огляду на факт місцевого колабораціонізму поляків із німцями на Волині та наказ польського уряду АК співпрацювати з Червоною армією. Як стверджувала УПА, український народ «дістав [...] удар ззаду» від польського уряду та польських агентів Сталіна та Гітлера[350].

У березні 1944 р. у Львові українська поліція перевіряла видані німцями посвідчення особи (Kennkarten) у молодих чоловіків, що наважувались вийти на вулицю, й убивала тих, хто виявлявся поляком. Сьогодні припускають, що в такий спосіб українські поліцаї намагалися здобути ці посвідчення для себе з надією уникнути можливого покарання за співпрацю з німцями після того, як Червона армія візьме Львів[351]. Інакше кажучи, українці, які співпрацювали з нацистами, хотіли використати німецькі ідентифікаційні документи, щоб видати себе за поляків й уникнути радянської помсти. Хоч би якими були мотиви, ці вбивства були сприйняті як новий виток терору в межах міста, де поляки були в найбільшій безпеці. У відповідь польські партизани вбили 130 мирних українців з передмістя Львова. З іншого боку, УПА продовжувала стратегічні чистки в навколишніх селах з наміром перетворити територію навколо міста на етнічно українську. УПА також намагалася здобути контроль над дорогами до Львова, аби не допустити, щоб поляки отримали допомогу від Заходу. Загалом УПА вбивала мирних поляків та воювала з польськими партизанами по всій Галичині до червня 1944 р. З наближенням Червоної армії поляків почали евакуйовувати з сіл та міст. У той час як величезний радянсько-німецький фронт рухався Україною на захід, АК та УПА воювали на власному фронті, що розтягнувся на сотні кілометрів[352]. Влітку 1944 р., коли Червона армія дійшла до Галичини, там лютувала всеохопна та безжальна українсько-польська громадянська війна.