![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Владигора була переповнена приїжджими, і, хоча на вулиці весь час дер горлянку мандрівний перукар, спраглий заробітку, обом жінкам так і не вдалося залучити його до себе. Гордані Дана таки зробила самотужки високу зачіску, на зразок тієї, яку їй самій робили у Високому Замку, а сама заплела волосся у дві товсті коси і махнула на все рукою.
Коли у двері пошкрябався пан Ранок, Гордана випливла йому назустріч лебедицею. Дана задоволено подивилася на творіння рук своїх, перекинула власні коси на груди і запросила до кімнати Світанка.
Боговладці теж переодяглися. Ранок був зодягнений в чорний оксамитний кунтуш з золотою облямівкою і такі ж штани. Його голову прикрашала вигадлива боговладська зачіска з переплетених косичок. Світанок же так і зостався з вояцькою косою. Але кунтуша вдягнув іншого — блакитного з золотим шиттям. Достоту, як Данина сукня.
— О, боговладські візерунки, — сказав він, побачивши дівчину, — як вони вам личать… І оці ваші коси… Вони кращі за будь-яку мудровану зачіску… Моя сестра… Ви зараз мені її нагадали… Не лицем — цією сукнею… Вона теж любила заплітати волосся у дві коси… Аж поки…
— З нею щось сталося? — тривожно спитала Дана.
— О, ні… Але вона вийшла заміж у… у провінцію, і ми бачимося дуже зрідка. Я люблю її…
— А ваша мати у Боговладі? — спитала дівчина.
— Я втратив її зовсім дитям, — мовив Світанок, — я маю старшу неньку, матір моєї сестри, котра доводиться тіткою моєму приятелю. Власне, ми є братами у перших і тому так прив’язані одне до одного.
— У мене теж лише друга мати, — зітхнула Дана, — мила пані Лаванда… І у мене був брат… Давно, ще до мого народження. Він загинув у Війні Стихій… Його звали Богданом.
— О, так, — сказав Світанок, — оті книги у шафі… І написи на полях… «Достатньо бути просто відважним» — це дописали вже ви…
— Бо в цьому слові, - мовила дівчина, — і відданість, і стриманість і хоробрість…
— Ну, — всміхнувся юнак, — відважно до бою. Ми були першою парою на балі Родогори, ходімо скоряти Владигору.
***
Владигора була величеньким містечком і центром округу. Пан Гострозір Гайчур, владигорський суддя, не задовольнився задля свята якимось жалюгідним театриком. Він наказав прикрасити міський парк, нап’яти на галявинках намети, де можна було випити холодного лимонаду і поїсти ласощів, а музик запросив з Ігворри. За чутками, очікувався приїзд когось з княжої родини, якщо не самого вельможного Парда, котрий полюбляв такі свята.
У натовпі виднілося багацько вояцьких кунтушів. Якщо воїни з інших укріплених містечок, користуючись випадком, повдягались у цивільне, то владигорцям доводилося під пильним оком сотника Вовкулаки таки гуляти у одностроях. Однак, вони не дуже тим переймалися, пишаючись собою і зачіпаючи вартівників судді. Ворожнеча поміж суддею та паном сотником вже давно стала темою для пліток навіть у Ігворрі. Всі лишень дивувалися, чому грізний Влад не розжене незгідних службовців по ріжних кутках Чорногори і так покладе край їхнім суперечкам.
На деревах парку сиділи ллєолі — велетенські світляки, предки яких жили колись під іншими зорями. Їхнє примарне світло робило все навкруги теж примарним і загадковим. І знову грала музика терпкі чорногорські мелодії, від яких на очі наверталися сльози, а в грудях наче танула крижинка.
Дані хотілося, щоб ця ніч ніколи не закінчувалася. Щоб вічно кружляти в світлі ллєолів, щоб ніколи не зів’яла квітка зоредиву, яку Світанок перед балом сам вправив їй у волосся.
Грали мелодію «Плавучі трави», і Дана повторювала про себе вірша, за мотивами якого складено пісню:
«Немов плавучі трави,
Без вагання.
Коріння не пускаючи,
Пливе
За течією і моє кохання…»
Їх помітили… За їхніми спинами шепотілися, що молода пара є приїжджим з Боговлади вельможним подружжям на відпочинку. Дана чула краєчком вушка навіть сміливе припущення, що пара дивних в данадільській одежі — це Вогнедан, князь Данадільський, прозваний ще Принцом Яблуневого Саду і його наречена, князівна зелемінська Чаяна.
— Хіба я схожа на оту Чаяну? — спитала вона у Світанка, зрозумівши за його усміхом, що він теж все те чув.
— Ніскілечки, — озвався той, — вона є зовсім іншою…
— А ви її знаєте?
— О, так… З дитинства. Як і її братів…
Дана не наважується спитати, чи знає милий пан Світанок княжича Лемпарта. Вона вже давно склала два і два, і зрозуміла, що Світанок Великої Ночі опинився на Прикордонні через поєдинок з Привидом з Майбутнього.