Вогнедан, Повелитель… [uk]

— О, так — усміхнувся юнак, — пан Чорногори лякав мною своїх неслухняних синів. Загрожував віддати їх до мене у науку — писати вірші і навчатися трьох уклонів.

Дана пирхнула. Вони були вже поруч зі скелею, і дівчина вчепилася в камінь, щоб трохи перепочити. Світанок тримався поруч. Дана бачила зовсім близько його очі, в яких застигла все та ж причаєна тривога.

Він накрив своєю рукою її руку. Долоня боговладського вельможі виявилася такою ж самою як і у неї самої — затверділою від зброї, а рука безжально схльостана тятивою.

— О, тиха вода, — промовив ледь чутно, — тиха вода, що зриває греблі розуму.

Його вуста, несподівано гарячі, торкнулися вушка панни Дани, яка саме цієї миті крутнула головою.

— Милий пане Світанку, — сказала вона не зло, але з гіркотою в голосі, - ви послужите тут ще з рік, тоді вас пробачать, і ви поїдете до столиці разом зі своїм приятелем. Я не хочу розділити долю пані Гордани. Може вона й поводиться нестримано, але у неї є виправдання — вона боїться втратити того, кого любить. А я не бажаю, щоб ви згадували про мене так, як пан Ранок буде згадувати про свою кохану. Метелик, котрий перетворюється на ревнивого кажана — жахливе порівняння, неправда ж? Та, на відміну від пані Гордани я є чистокровною родичкою дому Ллєгів, і вмію володіти собою.

Юнак прибрав руку, і Дана раптом з жахом побачила, як зникає тепло з його очей.

— Я теж вмію володіти собою, — сказав він рівно, — вибачте мені, панно. Я зробив зле… Нам час повертатися, якщо ми хочемо ввечері бути у «Ворождені» і встигнути на баль.

Назад вони пливли мовчки. Дана вибралася на берег зі свого боку верби, похапцем натягнула вояцький одяг і трохи не розплакалася.

Світанок очікував на неї. Він теж вбирався швидко, по вояцьки і навіть встиг переплести волосся з підібраного на голові вузла у звичаєву косу.

— Я не хотіла вас образити, — мовила дівчина ледь чутно.

— Я не образився, ні…, - лагідно сказав юнак, — але я мав би подумати першим про те, що ви мені сказали… Мій друг Во… Ранок часом буває нестриманим на язик і швидким на вчинки. Я вважав, що не є таким — до цього дня. Це я є винним перед вами, але я зовсім не вважаю вас легковажним метеликом… Хоча я сам би хотів стати метеликом, якому на мить приснилося, що він є боговладським вельможею, засланим на Прикордоння.

— Вам тут дуже погано? — спитала Дана тремтячим голосом.

— Погано? — перепитав юнак, — та ні… Я просто не воїн з натури. Я мрійник і трохи поет, і, чесно кажучи, велике ледащо. Підхоплюватися під рев трембіти не доставляє мені задоволення не тому, що це важко, а тому, що це необхідно. Вдома, у Боговладі, у мене був сад, який я плекав сам… Рожеві пелюстки яблунь… Схід сонця, флейта, друзі… Місяць, що відбився у річці… Я люблю своїх колег по Родогорській фортеці, але, якби не Ранок, мені було б дуже… самотньо. А потім з’явилися ви.