![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Я не дуже вправний у чорногорських танцях, — мовив юнак, — але все одно — чи ви згодні?
Замість відповіді Дана подала йому руку, і Світанок повів її на середину зали.
«Крила
Здіймали птахи в надвечір’ї
В кігтях
Несли жалі жарин осінніх
Клином
Несли по полю золотому
Сизу втому…»
Співав під чорногорську гітару пан Барткевич, один з вояків фортеці. І тужними голосами відповідали йому струни віол оркестру.
Дана, на її щастя, вміла танцювати цей новий танець. Мало того, навчала йому вояків з Лелегу. Заніс цю тужну мелодію до прикордонної фортеці княжич Владияр, друг якого, котрий побажав зостатися невідомим і написав музику, присвячену князівні Владимирі. Світанок же, маючи абсолютний слух і оту несвідому, властиву дивним вишуканість рухів, одразу ж увійшов у ритм танку.
Кружляла зала довкола Дани… Кружляла вона сама, підтримувана твердою рукою молодого воїна… І поволі зупинялися інші пари, бо ці двоє танцювали ще несвідомий танок пристрасті й розквітаючого кохання…
— Вони прекрасні, як два зоредиви, — вимовив хтось з присутніх, — як добре, що серед ельберійців ще народжуються дивні квіти, які неначе вчора квітли в променях зорі Сіллон.
«Ти, як раніше, бентежно чарівна,
моя недосяжна, кохана князівно…
Ах, крила…
Здіймали птахи в надвечір’ї…»
Коли музика вщухла, Дана раптом отямилася посередині зали в колі глядачів. Щоки дівчини поволі вкрив рум’янець.
— Я думаю, нам слід пройтися, — прошепотів юнак, — не тривожтесь… Всім присутнім тут особам сподобався танок…
На подвір’ї панувала тиша. Оркестр в залі вже заграв щось інше. Над ґанком погойдувалися ліхтарі… Світанок, теж розчервонілий, дивився на дівчину тим самим тривожним поглядом, наче боявся, що вона ось-ось щезне.
— Мене моє кохання подолало! — сказав він з легким усміхом,
Як не таїв
До неї почуття —
Рум’янцем на обличчі
Проступало…
Це сказав у давнину один воїн з мого роду, але і нині…
— О, — мовила Дана, силячись на жарт, — в такому разі всі ті, хто танцював довго і старанно, закохані в своїх панночок і навпаки.
— То ж повернемося до наступного танку, — сказав юнак, — а нині поговоримо хоч трохи. Чи їдете ви до Владигори? Тамтешній суддя, я бачив його у залі, дає через тиждень такий же баль…
— До Владигори день дороги, якщо нікуди не поспішати, — озвалась Дана, начебто розважаючи, — але чому б і ні… Зрештою, їхати можна і верхами…
— Я не бував в цьому містечку, — мовив Світанок, — що там цікавого?
— О, те саме, що й тут, — засміялася дівчина, — містечко, щоправда побільше за Родогору, фортеця третього поясу і невеличка залога… Сотником там — зараз будете сміятися — пан Вовкулака Вовчур… А суддя округу зветься пан Гострозір Гайчур… Вони терпіти одне одного не можуть…
— О, провінційна шляхта має дуже загострене почуття чести при трошки закруглених вушках, — мовив боговладець, — я певен, що сварка вийшла за якусь дрібницю…
- І ви не помилилися, — відмовила Дана, — пан урядовець з паном військовим не поділили абищицю — право брати вояків під арешт. За військовим статутом, як ви знаєте, карати воїна може лише його сотник, або князь. За громадянським же статутом суддя має право всадовити у холодну будь-якого буяна, незалежно від того, чи є на ньому однострій. Принаймні, у статуті не оговорюються особливі права вояцтва з фортець. На цьому ґрунті вийшла сварка, і…
— Зрозуміло, — мовив юнак, — о, новий танок… Ходімо.
Танцювали вони до ранку. Задля балу пан Змій дозволив тим щасливчикам, котрі потрапили у звільнення, не повертатися до фортеці на ніч.
— Він сказав, — пояснив з усміхом Світанок, — що в разі чого трембіту ми почуємо…
Пан Ранок ніжно впадав за своєю подругою. Він роздобув їй навіть морозива, яке коштувало шалених грошей, бо лід для нього привозили з перевалів. Дана від морозива, яке їй запропонував Світанок, відмовилася, віддавши ласощі напівсонному Світляну, який з почуттям виконаного обов’язку дрімав на стільцях в кутку поруч з кругловухим хлопчиною розбишакуватого вигляду, котрий теж був зодягнений у кунтушик пажа.
Пажі тут таки прокинулися, поділили морозиво і почали його лизькати, намагаючись не дуже виявляти задоволення. Вже коли стало розвиднятися, і музики зіграли останній танок, пан Світанок підсадив у сідло втомлену, але задоволену Дану і сам сів на свого коня.
— Якщо ви спізнитеся на ранкове шикування, — мовила дівчина, — вас знову посадовлять під арешт…