![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Я заперечую, — лагідно озвався пан Вовкулака, — навіть і в такому випадку…
— Наступний випадок, буде такий станеться, ми розберемо окремо, — відповів суддя в такому ж тоні, - забирайте вашого розбишаку і можете бути вільні.
Пан Вовчур кивнув Лемпарту, і вони обидва вийшли з зали. Дана прикинула, що зелемінцю загрожує три дні арешту, або додаткове вартування. Принаймні, її батько саме так покарав би поєдинщика-невдаху.
— Тепер займемося вами, пане з Данаділу, — мовив суддя, — пиши, Ростиславе… Ваше ім’я і рід?
— Мене звати Світанком, — незворушно відповів боговладець, — я служу у фортеці Родогори.
— Засланець, — хмикнув суддя, — чудненько… За що вислано вельможного пана?
— За поєдинок… — тим же крижаним голосом мовив юнак.
— Чудненько, — мовив пан Гайчур, — а чи відомо шановному пану… Світанку, що за друге порушення закону вам загрожує місяць ув’язнення? І тільки від жалю до вашої панни я залишу вас тут, а не відправлю до Ігворрської помпи?
— Хай станеться по закону, — озвався юнак байдуже.
— Щоправда, — мовив пан Гайчур, — в законі є лазівка, котра щадить ось таких вельможних бевзів, яким закортіло поєдинкувати. Сплатіть віру у тридцять червінців і йдіть до своєї панни.
— У мене немає тридцяти червінців, — все тим же голосом сказав юнак.
Дана подумки перерахувала вміст власного гаманця. Два червінці, жменька срібних монеток, в родогорському будиночку пані Рути — ще десять, те, що залишилося від вояцької платні.
Але до Родогори далеко… А втім… Тут же пан Ранок…
— Я дістану грошей, — сказала Дана, — відпустіть його…
— Одразу опісля внесення віри, — лагідно сказав суддя, — Ростиславе, проведи пана боговладця до місця ночівлі.
Вартівник взяв Світанка за плече. Той м’яко випручався і рушив попереду охоронця.
— Юнацькі дурощі, - сказав суддя Гайчур, — та не плачте, панно… У нас, хвала Богам, не Ішторну, і не якісь там ще дикунські місця… Вашому судженому забезпечена пристойна ночівля і трохи роботи для славного міста Владигори.
Дана подивилася на суддю доволі лихим оком. Від батька вона не раз чула, що оці міські роботи були головною причиною сварки поміж суддею та сотником Вовчуром. Сотник карав своїх воїнів може і тяжче, але багатьом з них було легше терпіти кару у фортеці, аніж виконувати якісь дрібні роботи, призначені для челяді, на виду у всього міста.
До «Ворожденя» Дана долетіла наче на крилах. Вона не стала розшукувати Ранка у місті, бо знала, що його прогулянка з пані Горданою напевне закінчиться у кімнатці заїзду, яку вони зі Світанком знімали на двох.
Здогади дівчини були вірними — Ранок відчинив їй не одразу, зодягнений у халат темно-вишневого кольору, який неймовірно личив смуглявому вельможі. Дана оповіла те, що сталося чітко і по-вояцькому. Сльози у неї вже висохли від холодної люті. Трапився б їй нині пан Лемпарт — живим би не вирвався.
— Т-так, — пробурмотів Ранок, — цього лише не вистачало…
— У вас є гроші? — спитала Дана впрост.
— В тому то й річ, що нема, — пробурмотів юнак, — всі оці жіночі витребеньки мого метелика… З собою у мене лише три червінці, а у Родогорі зосталося ще шість…
— А у Світанка?
— Так я ж ці шість у нього і позичив, — якось по дитячому відмовив Ранок.
— Отже — дев’ять, — підсумувала Дана, — і моїх дванадцять — двадцять один. Треба роздобути ще дев’ять…
— Та ще ж і за цими з’їздити до Родогори, — мовив юнак, — от біда… Клятий зелемінець, де він тут узявся на наші голови… Я якраз очікував, що з дому мені пришлють грошей, тому і вирішив погуляти на останні… Гаразд… Ми з Горданою їдемо зараз же… Невже родогорські хлопці не допоможуть витягти колегу з владигорського суду…
Доки Дана писала довірчого листа до пані Рути з проханням віддати Ранкові свої заощадження, юнак з Горданою уже зібралися, а заспаний челядинець з «Ворожденю» запряг їхнього повоза.
— Не хвилюйтеся, — зашепотіла Гордана, — я маю заощадження… Невеликі, але… Ми визволимо вашого друга. У мене є знайомі, котрі позичать мені…
— Світлян залишається, — мовив Ранок, — а ви, панно Дано?
— Залишаюсь, — мовила дівчина, — звичайно…
— Не покидайте його, — ледь чутно прошепотів молодик, — йому зараз скрутно… Не покидайте…
Розцілувавшись з Горданою, котра всілася у повіз, Дана помахала рукою Ранку, і повіз, яким правив паж Войко, виїхав з дворику заїзду. Ранок помчав за ним на своєму вороному.
Дівчина зітхнула і піднялася до своєї кімнати. Там вона переодяглася у звичне військове вбрання, заплела волосся в одну косу і знову спустилася на перший поверх.