Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Згадаю тут тільки тих молодих людей і моїх приятелів, які полягли в околицях моїх рідних Лазів. Це були: Іван Присько, син Тетяни, — загинув у 1946 році; Данько Лозовський, син Олекси, — загинув у селі Млини в 1945 році; Василь Циприло, син Томка, — поліг під Любачовом у 1946 році; Іван Доскоч, син Василя, студент університету, — поліг 19 січня 1946 року; Леонід Невдячний, син Максима, — розстріляний «людовими» солдатами під Любачовом у 1945 році; Андрій Філь, син Стефана, — вбитий поляками у селі Ніновиці у 1946 році; Андрій Косюр, син Параски, — поліг у Новому Селі біля Любачова у 1947 році; Іван Кізлик, зять Павла Кіндра, — поліг під Баб'яками у 1945 році; Володимир Манчак, син Якима, — загинув під Волею Залеською в 1946 році; Андрій Крись, син Пилипа, — поліг у 1944 році.
Злочинне «заохочення» українських мешканців Лазів до виїзду в Україну через вбивства, пограбування, переслідування і арешти почалося вже восени 1944 року. Уже тоді всі напади польських банд, «людового» війська, «міліції обивательської» та інших парамілітарних штурмовиків мали одну мету — позбутись українців. Це переслідування офіційної польської влади українське населення сприймало спочатку як традиційну польську провокацію. Люди перший час терпіли ці приниження, кривду і знущання з вартим здивування терпінням. Але кожен знав, що антиукраїнська мобілізація не тільки польського шумовиння, а й «респектабельного» суспільства є загальною. У цей час не було жодного поляка, який би з гуманних мотивів виступив на захист українців.
Лише у січні й лютому 1946 року загроза виселення українців з Лазів почала набирати реальних обрисів. До навколишніх сіл: Лашок, Ветліна, Коженіц, Маковиска, Висоцького і Цетулі приїхало дуже багато польського війська і почали силою виганяти людей з цих сіл. (…)
Вночі 12 березня 1946 року до Лазів надійшла звістка, що починається виселення українців. Цілу ніч люди втікали і ховались — одні в лісі, інші у раніше виселених селах. Таким чином понад 80 родин уникло виселення у перший термін, решту, яку військо застало вдома, виганяли з села, вантажили на замовлені мазурські фури і звозили на станцію Бобрівка. Там вони два тижні чекали під голим небом на товарні вагони, бо УПА, здійснюючи опір переселенню, знищила залізничну колію на лінії Любачів — Рава-Руська.
Після виселення села на покинуті господарства масово збіглися «добрі сусіди» з польських сіл і дощенту пограбували село. Ще того ж самого року відбулося друге виселення, але і цим разом частина людей втекла до сусідніх сіл і уникла виселення. Лише 6 червня 1947 року польські переселенські екзекутори, несподівано з'явившись у селі, здійснили тотальне виселення тих, хто залишився. Цього разу людей звозили до Пшеворська, а далі у вагонах для худоби везли на Повернені землі. Нині лазівці змушені мешкати десь в Ольштинському, частина на Західній Україні, на Львівщині і Тернопільщині. Українську церкву в Лазах зруйновано, а кості наших предків, похованих у давні часи під старою церквою, були розкидані.
Не всі лазівці щасливо доїхали на Повернені землі. Зокрема, невідома доля 21 особи; їх заарештувала польська політична поліція 3 червня 1947 року як особливо небезпечних для Польщі. Разом із сотнями інших українців, арештованих на теренах Ярославщини, Цешанівщини і Любачівщини, та полоненими УПА їх посадили в концентраційний табір у Явожно, біля Катовіц, і там майже всі вони загинули у муках. Серед них були: Василь Кіндра, Теодор Воркун, син Яцека, Михайло Козяк і Марія Присько. Про інших арештованих у цей час донині нема звісток.
Мирон Лозовський. Лази // Ярославщина і Засяння 1031–1947. — С. 455–465.
РАДАВА
За станом на 1.01.1939 року в Радаві мешкало 710 українців, 380 поляків і 40 євреїв.
У середині липня 1944 року фронт пройшов через наші місця на захід без боїв. (…) Десь через місяць заходилися створювати польську адміністрацію, починаючи від міліції. (…) Польська адміністрація ставала дедалі сильнішою і все більше давала про себе знати. Почалося з арештів більш свідомих українців, тих, які були активними за німецьких часів, не виключаючи молоді. Потрапив у в'язницю і автор цих спогадів. Арешти були здебільшого випадкові. Справжнє пекло почалося рано навесні 1945 року, коли, крім міліції, або разом з нею почали вештатись різні польські банди, які грабували і вбивали випадкових людей.