Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
А там немає місця ні моралі, ні доброті, ні співчуттю. Там ти не можеш відповідати за рішення, прийняте людиною, яка своє рішення подеколи оприлюднює так - ніби б'є довбнею по голові, не пояснюючи своїх мотивів, і аж тоді ти змушений шукати слова для публічного виправдання цієї людини, бо ти думаєш, що за цим стоїть щось таке... недоступне твоєму розумінню. Ти думаєш... А доволі часто за цим бовваніє елементарна безвідповідальність, егоїзм і... страх.
Але жоден день того випробувального для себе часу я не проміняла би на день перебування задурно навіть на Мадейрі, куди мені найбільше хочеться, як хотілося колись на Таїті. Жоден Оксфорд із Гарвардом вкупі не дають таких знань і досвіду (переважно із негативним присмаком), як спостерігання зблизька процесів, які потім політологи назвуть історичними.
Вже потім, згодом, ти ясно зрозумієш, що був в епіцентрі найновітнішої історії. Був там із волі Божої - щоб стати згодом літописцем тих - і не тільки тих - подій. Їх рентгенологом. Діагностом. Був - щоб побачити і пізнати всю свою країну в її величі й ницості. Як побачити в такій же величі й ницості багатьох і багатьох знаних і незнаних людей, зіткнутися із їхньою підлістю і благородством, добротою і жорстокістю, їхньою безкордонною наївністю і вірою, доброчинністю, мімікрією, убогістю і величчю духу, непідробною любов'ю і непідробною ненавистю. О! Тобі зіпре дух і слово від своїх відкриттів, що одночасно жахатимуть і захоплюватимуть тебе. І ти побачиш свою Україну такою цілою і єдиною, великою і немудрою, хитрою і ніжною, Україну однаково гарних і не дуже гарних людей, Україну совісних і безсовісних, моральних і ницих. І кожен із них - із твоєї України - тобі даватиме урок. І щоразу інший. І в якийсь момент ти відчуєш себе побитим, ніби ота японська «груша»-манекен, яку гамселять, щоб звільнитися від поганої енергії. Ти відчуєш, що ти задихаєшся від своїх відкриттів... Що тебе розчавлює, фізично знищує чужий людський біль, вилитий кривими літерами на папері, в особистій розмові, голосом у телефонній трубці. Ця брила душитиме тебе щодня дужче і дужче - і ти вже не зможеш тримати всього цього в собі.
...Може, саме отой старий письмовий стіл, що стояв на тому ж місці, що й за часів Миколи Лукаша, може, накопичена в тому місці енергія протала тоді в мені запеклі згустки людського болю, які волали зі стосів документів, листів, телеграм, записок, телефонних дзвінків і т. д. Та квартира на Суворова, 3, чесно кажучи, повинна була би зірватися не від витоку газу з погано демонтованих газових труб, які навіть знаючі майстри варили-переварювали задля нашої безпеки і безпеки сусідів. Та квартира повинна була би вибухнути від колосальної всеукраїнської інформації, сконцентрованої у папках, конвертах і моїй голові.
Але, чесно кажучи, такого ще одного джерела знань народного і державного життя, таких фізичних та інтелектуальних навантажень (коли за одну добу ти долаєш три області України, ніколи не будучи упевненими, що тобі на великій швидкості не проб'ють «їжаками» колеса чи не випустять на дорогу психічно хвору людину), я вже й не здолала би. Бо це шкідливо для здоров'я. Та и на осмислення побаченого, дай Боже, щоб вистачило життя.
Ось у той момент і трапився «прорив дамби» - 9 березня (знов 9 березня!) 2000 року у Києві, на вулиці Суворова, 3, у квартирі Миколи Лукаша і «трьох Тютюнників одразу» я відкрила комп'ютер і створила папку «Марія Матіос». А тоді створила файл - «Не плачте за мною ніколи» (я завжди ставлю під текстами дати їх початку і закінчення). Дотепер я вважаю, що ця новела залишається моїм творчим здобутком за 27(наперед би більше, як кажуть на Буковині) років моєї скромної праці в українській літературі. Новела була про смерть. Але я про смерть тоді говорила устами моєї покійної бабусі-Соломонихи - не-приречено. Приреченість будь-якої людини завжди може йти лише від Бога. Люди тільки допомагають збагнути цю істину.