Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Гаразд Панове судді, увага! Послухаймо тепер свідків.
Ціла череда свідків не внесла, власне, нічого нового. Більшість із них нічого не знала. Чимало свідків, піддавшись страхові, просто боялися говорити. Ще б трохи — і Владімірові прислужилися непереконливі й плутані свідчення. Та голова присяжних звелів викликати Жюва й Фандора. Все одразу змінилося. Обвинувачення стали чіткі і недвозначні. Жюв говорив першим. У його словах відчувалася цілковита переконаність, він висловлювавсь чітко й свої слова підтверджував неспростовними доказами. Інспектор давав свідчення безстрашно, анітрохи не вагаючись. Мова Жюва була така зрозуміла, рішуча й точна, а твердження видавалися такими незаперечними, що голова присяжних жодного разу не урвав його.
— Вельмишановні присяжні складуть свою думку, — сказав він просто, коли Жюв скінчив говорити. — Але я тішуся хоча б тим, що можу подякувати вам за ці докладні і вагомі свідчення. Засвідчую судові ту виняткову ревність, яку ви виявили при затриманні обвинуваченого.
На цю похвалу Жюв вклонився, трохи навіть збентежений. А голова повернувся до Жерома Фандора.
— Добродію, чи не хочете й ви сповістити нам, що знаєте про факти, які ми сьогодні з'ясовуємо?
Жером Фандор здригнувся, бо згадав, що напередодні Елен благала його не свідчити проти Владіміра. «Змилуйтеся, — просила дівчина, — згляньтеся. Подумайте про те, що Фантомас жорстоко помститься. А якщо він уб'є вас, мені не жити». Тож і не дивно, що на згадку про це Фандор стривожився. Князь Владімір — негідник, щоправда, менш небезпечний, ніж Фантомас. Проте теж страшний. Один із тих нелюдів, яких, вважав він, треба ізолювати від суспільства, щоб вони не коїли ніякого лиха. Суспільство має право на кару, чесні люди просто зобов'язані утверджувати справедливість. Фандор заплющив очі. «Того, що я знаю, — думав він, — досить, аби Владіміра засудили до страти. Якщо я мовчатиму, якщо пом'якшу Жювові свідчення, то не тільки збрешу, а й виявлю злочинну слабкодухість. Слід казати лише правду, прикрашати нічого не можна». І твердим, впевненим, як у Жюва, голосом почав давати свідчення, лаконічні, стислі. Жодне його слово не було розраховане на емоції, Фандор утримувався від будь-яких оцінок, уникав аргументів, що могли розбурхати уяву. Просто й благородно, бо ж це його обов'язок, він розповів, що знав. Та навіть тоді слухати його було страшно.
Свідчення Жюва й Фандора, надзвичайної ваги, відчутно схилили в певний бік терези правосуддя.
— Пане прокурор республіки, — звернувся голова присяжних, — є потреба слухати решту свідків?
— Досить і цих, — відповів той.
— Адвокату потрібні для захисту виступи інших свідків? — знову спитав голова присяжних.
Молодий стажер щось буркнув; хоч ніхто не розібрав його слів, було зрозуміло, що він дає заперечну відповідь.
Голова присяжних порадився зі своїми помічниками.
— Тоді, панове, припиняємо слухання справи. Повернемось до неї за кілька хвилин.
Жюв і Фандор сіли поряд у залі.
— Як ти гадаєш, — спитав Жюв, — Фантомас не наважиться прийти?
Жюв запитував це, а його поведінка потверджувала якраз протилежне.
Він нишпорив очима по залу, придивлявся до кожного незнайомого обличчя. Жюв не вірив, що Фантомас не спробує допомогти синові, і гостріше, ніж будь-коли, відчував, що готовий до всього. Щоправда, і Жером Фандор не мав ніякої і певності. Він не приховував свого неспокою.
— Жюве, — спитав він, — ви роздивилися присяжних?
— Так, бодай воно сказиться.
— Ви завважили, що головує фінансист Міньяс?
І Жюв кивнув головою.
— Атож, завважив.
— Це мені не до вподоби, — виснував Фандор.
Жюв порухом руки звелів приятелю мовчати.
— Замовкни. Зараз повернеться суд і розгляд поновиться. — Інспектор витяг годинника й нервово додав: — Ще одну годину нам труситися. Хай йому біс, цілу годину! Та якщо Фантомас не з'явиться, присягаю, що…
Жюв умовк, і Фандор запитав його:
— В чому ви присягаєтесь?
Проте Жюв не відповів. Він покусував губи, погляд його посуворішав, і Фандор подумав: «Жюв щось затіває. Він щось знає, але не хоче мені казати».
XXIV
ГОЛОВА СУДУ ПРИСЯЖНИХ
Жюв не помилився. Нарада тривала недовго, і присяжні знову розсідалися на лавах з непроникними обличчями. Вони немов ще більше споважніли, ладні й далі слухати свідчення, приглядатися до останніх атак обвинувачення і останніх млявих зусиль оборони. Проте друга половина засідання скінчилася несподівано швидко.
Здавалося, справа вже цілком ясна, щодо вироку майже не виникало сумнівів. Владіміра вже вважали засудженим, отож помічник прокурора не вбачав потреби читати довгу обвинувачувальну промову. А молодий стажер і собі, зрозпачений вироком, який, він не сумнівався, буде смертним, вирішив навіть не діставати полум'яної захисної промови; її, до речі, він склав при запомозі вправнішого адвоката, батькового приятеля.