Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Батьку, дякую тобі!
Не стих іще цей крик у залі, як розлігся другий. Інспектор, вимахуючи ордером на арешт — пожовклим папірцем, що стільки років лежав у його кишені, вигукнув:
— Фантомасе, іменем закону я арештовую вас!
Жюв і справді вже розпізнав, що Міньяс — не хто інший, як Фантомас, і збагнув, як злочинець зумів стати головою присяжних. Він чекав виправдального вироку, і тепер, коли його було оголошено, несподівано й дещо по-театральному спробував арештувати Фантомаса. Він сподівався, що заскочений зненацька, впізнаний злочинець не матиме часу на втечу.
На жаль, тієї миті, як Жюв метнувся вперед, зачулися розгублені зойки. Оглушливо заляскотіли постріли. Фантомас, збагнувши, що його впізнали, вихопив револьвера, навів його на Жюва і натиснув на курок. Жюв напевне б загинув, якби поряд з ним не було Фандора. Побачивши небезпеку, він перечепив ногою інспектора; той упав і врятував собі життя.
Зчинився лемент. Охоронці, нічого не зрозумівши в тій метушні, накинулися на Жюва й Фандора…
Веремія тривала хвилин зо три. Коли Жюв і Фандор нарешті підскочили до суддівської трибуни, Фантомаса там не було. Скориставшися бучею, він перетнув залу засідань, вискочив у коридори Палацу правосуддя і щез у нутрощах величної будівлі.
Через годину Жюв і Фандор вийшли з Палацу правосуддя. Інспектор був украй пригнічений.
— Я знову дав хука з арештом Фантомаса, — бідкався Жюв, — знову йому пощастило вирватись. Він зухвалий, як чорт, і мені цікаво, чи здужаю я його коли-небудь? — Жюв гарячково витер чоло і, зіпершись на Фандорову руку, забурчав: — Ти просто телепень… Знаю, що ти повалив мене на землю, рятуючи мені життя, але саме цього не слід було робити… Нехай навіть уб'ють мене, аби тільки взяти Фантомаса. Фандоре, якщо ти повалив мене, то сам мусив кинутись на того мерзотника.
Фандор промовчав. Він надто добре знав Жюва і не сумнівався, що інспектор каже те цілком щиро. Бо хіба для Жюва щось важило життя? Завзятий інспектор уже давно вирішив: якщо він здолає Фантомаса, то до смерті йому байдуже. Натомість Фандор тішився, що врятував друга. Те, що Фантомас на волі, жахливо. Та на думку, що він міг не повалити інспектора на землю і той би загинув, Фандор холов…
Приятелі мовчки проминули вестибюль Палацу правосуддя. І саме тієї хвилини нагодилися продавці газет. «Спеціальний випуск!» — кричали вони. Фандор мимоволі узяв газету і глянув на ще мокру від друкарської фарби сторінку. І відразу зблід. Величезний, на всю сторінку заголовок сповіщав:
«Ще одна трагедія! Вбито голову суду Себастяна Перрона і його коханку Амелі Дроп».
Жюв заглянув через Фандорове плече і скрушно зітхнув:
— Ось іще один Фантомасів злочин!
XXV
ОПЕРАЦІЯ
Судовий процес Владіміра скінчився драматично, що й дозволило Фантомасові знову втекти від своїх завзятих переслідувачів — журналіста й інспектора! Проте коли Жюв вирішив податися на пошуки Генія злочину, то виявив, що Фандор полишив його. Бо якщо Жюв мав певні міркування щодо місця, де міг ховатися Фантомас, то Фандор схвильовано думав про те, що страховище, чудом уникнувши майже неминучого арешту, прагнутиме жорстокої помсти.
А кому міг помститися Фантомас, аби найдошкульніше вразити своїх переслідувачів? Фандор надовго замислився і дійшов висновку, що, найімовірніше, то буде хтось беззахисний, не здатний боронитись. Фандор розумів психологію злочинця і слушно гадав, що той ніколи — навіть при нагоді — не заподіє негайної смерті йому або Жювові. Адже Фантомас із тих, що полюбляють мучити свої жертви, надто коли люто ненавидять їх. І занепокоєно подумав:
«Фантомас нам помститься чи принаймні спробує помститись. Насамперед спробує завдати лиха людині, яка мені найдорожча, яка для мене важить більше, ніж життя — Елен!» Вийшовши з Палацу правосуддя, він, ледве розпрощавшись із Жювом, вирішив: «Треба будь-що бути в клініці».
— Чи можу я бачити хвору в чотирнадцятій палаті? — звернувся Фандор до медсестри, що йшла через двір. Та збентежено подивилася на нього:
— Запитайте у старшої медсестри, мадемуазель Данієль. Пройдіть у кінець саду, підніміться сходами головного корпусу, що перед нами, і праворуч буде її кімната.
Медсестра зайшла до одного з менших корпусів; тим часом Фандор і повільно рушив уздовж будівлі. На саму думку, що він зараз опиниться біля коханої, в нього мало не вискакувало серце. Поки він їхав сюди, лихі передчуття тільки посилювались, йому ввижалося, що в клініці він застане розгублення і безлад, насмерть переляканих людей, почує про нечуване лихо — загибель хворої. Він боявся, що Фантомас його випередить. Та ввійшовши до саду, Фандор трохи збадьорився. «Те мені тільки ввижалося, — подумав він. — Тут усюди спокій і тиша». Найбільше його заспокоїло те, як мирно, зіпершись на підвіконня, пихкав люлькою сивобородий дід. Бо Фандор і справді побачив старого Келдермана, найдавнішого з пацієнтів клініки, якого після операції паралізувало; тепер він, коли йому казали про майбутнє одужання, ніколи не проминав нагоди застерегти: «Ні, звідси я вже вийду ногами вперед».