Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Панове, дозвольте вашому голові сказати кілька слів. Один із нас уже висловив свою думку, і мені жаль його… Серед присяжних не повинно бути ні прихильників гільйотини, ні прихильників злочинців. Ми повинні бути суддями, тільки суддями! Сподіваюся, слова нашого колеги не вплинули на вас, тож дозволю коротко підсумувати засідання, на якому були присутні. Панове! Незаперечним і доведеним фактом, я гадаю, є те, що обвинувачений, тренер Брідж, насправді Фантомасів син, князь Владімір! Панове, почуті свідчення неспростовно доводять, — сподіваюсь, ви звернули на це увагу, — що Фантомасів син справді скоїв ті злочини і шахрайства, які закидають йому. Панове, не викликають сумніву факти, що доводять причетність злочинця, якого ми судимо. Та якщо це не викликає заперечень, то існує і таке, що викликає тяжкі сумніви: яким повинен бути вирок? Панове, іменем закону й суспільства ви судите зараз Фантомасового сина! А Фантомас — Геній злочину, Володар усього й усіх, а надто й насамперед — людина, яку відтрутили від суспільства і яка нітрохи на нього не зважає, яка багато років тому оголосила йому війну і яка завжди виходила переможцем. Щоразу світ здавався на його ласку. — Голова суду говорив дедалі палкіше, голос його грубшав і хрипкішав. — Панове, ви судите сина саме тієї людини, сина генія, сина злочинця… Та нехай йому біс! Ото сміхота!.. Чи хтось із вас захоче мірятися силою з Фантомасом, якщо він викличе на герць?.. Адже ні! Ну от! Проте ви, люди чесні, хочете оголосити Фантомасу війну, скаравши на горло його сина. Панове, адже у вас є дружини, діти, коханки, ви тяжко працюєте, певно, призбирали грошей. Всі ви недалекі розумом й прикипіли до земного. І раптом ви обертаєтесь на донкіхотів, — адже ваші прізвища значаться в списку присяжних. Ви почуваєтеся героями, ладні на крайнощі — засудити людину на смерть. Тож, панове, добре поміркуйте, це вам радить ваш голова. Вам поставлено два запитання: перше, чи обвинувачений — син Фантомаса? І друге: якщо обвинувачений — син Фантомаса, то чи винен він? Панове, якщо ви ствердно відповісте на ці два запитання, суд незабаром засудить його на смерть. Тоді між вами і Фантомасом почнеться, — не казатиму страшна війна, — просто гра. Я певен, що Фантомас, а я надто добре знаю його, — тримаючи весь світ у своїх руках, вершачи вищий невідворотний суд, неабияк потішиться, коли каратиме вас за вашу пиху, нерозважливість і тупість. Що ж, панове, мій обов'язок — застерегти. Ви вже зважили? Винесете виправдальний вирок чи оголосите Фантомасу війну?
Слова його були більш ніж дивні. Голова присяжних почав із заяви, що ніхто з його колег не мусить бути захисником чи суддею того, долю якого вони мали вирішувати. Але після такої вимоги безсторонності той самий голова суду присяжних виголошує найбільш палку й несподівану промову. Немов визнав, що Брідж — таки князь Владімір, Фантомасів син, що він — мерзенний і злочинець, а потім зухвало порадив виправдати його, погрожуючи наляканим присяжним нечуваною Фантомасовою помстою.
Міньяс умовк, у кімнаті не чулося навіть шереху. Приголомшені судді вражено перезирались. Що відповісти? Який виносити вирок? Відважний мосяжник, що вихопився зі своїм словом, набрався духу й заперечив Міньясові:
— Пане, їй-Богу, я вас не розумію — кажу про це цілком відверто; може, воно й небезпечно судити Фантомасового сина, але, зрештою, ми тут не для того, щоб дбати про власні інтереси. Якщо Фантомас помститься, тим гірше для нас. Ми люди порядні і повинні судити, керуючись нашою честю і совістю. Щодо мене, то з ваших розумувань я збагнув тільки одне: Фантомасів син — мерзотник, що заслуговує смерті. За ним плаче гільйотина. Там побачимо, я гадаю…
Та ніхто вже не дізнається, що мав на гадці той чесний суддя. Бо Міньяс несподівано відступив назад, поки судді збентежено перезиралися, він зібрався виголосити найдивнішу, найхимернішу й найстрахітливішу промову. Відступивши на три кроки назад і повернувшись обличчям до присутніх, Міньяс, що був у чорному жилеті, раптом почав зривати з себе одяг. Зриваючи й кидаючи його на землю, він мовби виборсувався з непотрібного ганчір'я і невдовзі постав у чорному трико, яке щільно облягало його. Присяжні не могли навіть ворухнутися чи здобутися на слово. А Міньяс тим часом натягнув на обличчя химерну чорну маску і заговорив до присутніх.
— То що! Ви й справді сподівалися спершу засудити, а потім узятися за Фантомаса! Хай йому грець. Ото комедія!.. Ви помилилися, друзі, — передусім Фантомас, а тоді все інше. — У Міньясовій руці зблиснув невеличкий пістолет. — То як, — запитав Міньяс, — тепер ви мене впізнали? Хочете й далі судити мого сина?