Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Фандор неквапно спускався сходами, а в вестибюлі мовив:
— Отже, любий Жюве, ми з вами згодні, що сьогодні, поки їхатимемо в цій таратайці від вас до Палацу правосуддя, нам слід сподіватися замаху або якоїсь іншої пригоди. Якщо дістанемося до суду без приключки, то слід пильнуватися на самому засіданні… А якщо нічого не станеться до вироку, то, значить, усе відбудеться потім.
Жюв здвигнув плечима.
— Мене лякає, що ти сьогодні такий веселий. Але я не маю ніякого бажання вмирати.
— А я тим паче, — кинув Фандор.
— Я ще хочу погуляти на твоєму весіллі.
— Любий Жюве, моє весілля, — невесело всміхнувся Фандор, — видається мені зараз таким далеким і таким нереальним… Як було б добре! Але це щастя видається мені недосяжним. — Фандор повернувся до інспектора: — Жюве, хочу вам дещо звірити. Вчора Елен просила мене не дуже звинувачувати Владіміра. І я вирішив тільки відповідати на запитання голови суду, адже це мій обов'язок. Але не більше. Ви мене прощаєте?
Жюв поглянув на товариша з лагідною усмішкою.
— Так, я прощаю тебе, — відказав він. — Я розумію, твоя наречена не: хоче, аби ти відверто втручався в ці справи. У тебе дуже лоскотливе становище… Ось чому я залишаю тобі картбланш. Зате мені нема чого виявляти таку стриманість. Я ні перед ким не зобов'язаний і можу давати які завгодно свідчення; отже, я говоритиму більше, ніж ти, і скажу те, про що ти змовчиш.
Друзі підійшли до таксі. Посідавши, Жюв і Фандор змовкли, поклавши руки на револьвери, насторожені й пильні, очікуючи кожної миті якоїсь несподіванки.
Куди ж зібралися Жюв і Фандор? Інспектор і журналіст їхали на засідання суду, який мав розглядати справу князя Владіміра, Фантомасового сина, що був заарештований під прізвищем Брідж. Жюв і Фандор виступали на процесі як свідки. Здебільшого саме вони наставляли поліційні тенета, в які так по-дурному втрапив син Генія злочину. Саме через це вони їхали до Палацу правосуддя. Хоч їх і проймав острах, обоє тішилися думкою, що знову з відкритим забралом змагатимуться зі своїм смертельним ворогом.
Та якщо суд і справді мав засудити чи виправдати Владіміра, то Жюв і Фандор переймалися зовсім не ним. Владімір, зрештою, був лише нецікавим статистом, за ним стояв Фантомас, справжнє страховисько, і саме його вони побоювались. Адже справді: навряд чи Фантомас віддасть свого сина Сенському трибуналові, дозволить винести йому, очевидно, смертний вирок, не спробує врятувати його від гільйотини. Жюв і Фандор у цьому не сумнівалися. Приятелі, що під час трагічної справи жокея в масці заарештували князя Владіміра, тепер тривожилися, гадаючи, що той арешт спричиниться до нових драм; саме сьогодні Владімір сяде на лаву підсудних, щоб відповісти за скоєні злочини.
Попри неспокій, Жюв і Фандор були щасливі, що дочекалися довгожданого дня. Схопити Владіміра означає перемогти Фантомаса! Завдати йому страшного удару, особливо дошкульного зараз, бо ж батьківські почуття — єдине, що, можливо, ще збереглися в того страховиська. Жюв і Фандор чекали всього, боячись Фантомасової помсти. Сторожко позирали на знайомі паризькі вулиці крізь брудні автомобільні шибки.
— Стережися! — своїм звичаєм весело гукнув Жером Фандор. — Фантомас уже близько.
— Стережися, Фандоре, — поважно повторив Жюв, — нині не до жартів. Владімір може втратити голову, а ми — позбутися життя.
Цього ж дня князь Владімір, якого потай тримали у в'язниці Санте і який, | відколи його ув'язнили, розмовляв лише із слідчим, побачив, як о шостій ранку в його камеру ввійшли двоє знайомих охоронців.
— Що там іще? — запитав він.
Один з охоронців пояснив:
— Ти диви на нього. Не знає, що сьогодні його судитимуть!
— Сьогодні? — перепитав Владімір. Ця новина вразила й приголомшила його. У в'язниці Фантомасів син помітно змінився. Він належав до непосидючих, шалених, свавільних і ласих до втіх натур, яким важко звикнути до похмурого в'язничного життя. Перебування в Санте страшенно гнітило його. Часом йому дошкуляло безсоння, а часом, коли вдавалося заснути на твердому і в'язничному ліжку, він прокидався серед ночі від жахітливих видив, насилу переводячи дух, сходячи потом, мало не віддаючи Богу душу. Щоправда, попервах князь Владімір не дуже переживав за свою долю, вважаючи, як і всі, ніби Фантомас усемогутній. Знаючи про нахваляння батька, який називав себе володарем усього і всіх, Владімір вірити не хотів, що він — у руках правосуддя і ніхто за нього не вступиться… «Фантомас урятує мене, — думав Владімір, — вирве мене з в'язниці». Але минали дні, тижні, а його розпачливе становище не мінялося. На Владімірі, як, зрештою, на всіх в'язнях за таких умов, тяжко відбилося одиночне ув'язнення. Він втратив лік дням, а іноді просто знетямлювавсь. Не знаючи, що діється в світі, не маючи звісток від Фантомаса, князь Владімір дійшов висновку, що батько забув про нього. Отже, на жаль, не мине тяжкої долі, буде засуджений на смерть, а тоді — і страчений!