Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Фантомас! — ужахнулися поблідлі присяжні.
Перед ними й справді стояв Фантомас. Це він, наставивши револьвер, погрожував їм; це він, Володар страху, жахливий кат, дивився на них і глузливо всміхався, нічим не зворушуючись, наперед певний, що здолає їхні вагання.
— Фантомас! — повторювали судді.
Бандит потвердив:
— Так, Фантомас! Ваш голова, панове, це я, Фантомас, адже вас треба вчити… А тепер вирішуйте, голосуйте… Слово бандита, а свого слова я дотримуюсь, що найсумлінніше сповню ваш присуд. Якщо вам кортить убити мого сина — судіть. Якщо ж хочете виправдати — виправдайте, в голосування я не втручатимусь. Але вам я його ніколи не забуду.
Слова «вам я його ніколи не забуду» Фантомас проказав із таким притиском, що присяжних сипнуло морозом по спині. Та чи можливе таке? Невже незвичайна судова справа мала скінчитися страхітливою трагедією? Як Фантомас дібрав способу стати головою суду, що вирішував долю його сина? Таки справді, Фантомас — володар уся і всіх! Він утручається, куди заманеться, і витіває, що хоче. Атож, слід було сподіватися, що він викине якогось коника, і вигадуватиме безконечні перестороги, щоб ніхто не вплинув на хід судового засідання. Можна було виставити тисячу агентів служби безпеки для охорони Палацу правосуддя, оточити його військами, посадити в залі засідань навіть Жюва й Фандора, — і все те не завадило б Фантомасові побувати на процесі свого сина — і то не звичайним гостем, цікавим до чужого життя, а як суддя, втілення вищого суду.
Тим часом Фантомас у зневажливому тоні знову заговорив тим пронизливим голосом, який проймав жахом:
— Що ж, панове, вирішуйте, готуйте свій вирок, а вже Фантомас цього не забуде.
Перед суддями лежали білі й чорні кульки зі слонової кістки. Білі означали виправдання, чорні — вирок і смерть.
— Голосуйте, панове, — повторив Фантомас, порухом припрошаючи суддів до урни.
Голосування відбулося на диво швидко. В поспіху, з яким присяжні кидали кульки в урну, немов прагнучи спекатися свого суддівського обов'язку, відчувалося щось моторошне й гарячкове. Зате Фантомас і не ворухнувся, чекаючи з непроникно-байдужим виглядом. Коли голосування скінчилося, він вибухнув реготом.
— Що ж, — проказав злочинець, — ви тямовитіші, ніж я сподівався. І вірно зрозуміли мене. Гаразд, дякую вам. — Зареготав ще голосніше й докинув: — Мало хто може пишатися тим, що йому подякував сам Фантомас.
В урні не було жодної чорної кульки!
— Зачекай, Фандоре.
— Жюве, мені боляче!
Фандору й справді було чого нарікати, бо Жюв так нервово стиснув йому руку, що нігті вп'ялися в шкіру. Приятелі стояли в залі засідань перед лавами і для свідків. Засідання знову мало початися, до залу вже заходили присяжні.
— Зараз оголосять вирок, — шепнув Жюв.
— Якщо скажуть «так», це смерть, — кивнув головою Фандор.
— А «ні» — виправдання.
У залі запанувала тиша. Блідий і ніби безживний князь Владімір, якого щойно привели, застиг у покірному чеканні.
— Обвинувачений, встаньте! — звелів голова суду.
По цьому обернувся до Міньяса:
— Пане голово присяжних, оголосіть нам вирок.
Міньяс підвівся, всі аж затамували подих, серце кожного стислося. Жюв і Фандор раптом не впізнали голосу компаньйона хірурга Поля Дропа, бо і Міньяс навіть не завдав собі труду змінити його. Владним, глузливим, зневажливим голосом він повільно вимовив освячену формулу:
— Перед Богом і перед людьми присягаюся своєю честю і совістю, що на всі поставлені запитання присяжні одностайно відповіли «ні».
Присутні заціпеніли. Генеральний прокурор підхопився на ноги. Судові радники розгублено перезирнулись, а ніби громом уражений князь Владімір підвівся з лави підсудних і втупивсь у Міньяса; зуби йому цокотіли, по щоках котилися великі сльози. Члени суду, проте, швидко оговтались. Голова суду швидко прочитав коротку формулу, завершуючи оголошеним присудом: адже голова зобов'язаний поважати думку присяжних і не міг звертатися до радників. Отож, як підказував присуд, голова прочитав ухвалу суду тихим, безбарвним від хвилювання голосом:
— Зважаючи на те, що присяжні на всі поставлені запитання відповіли заперечно… суд виправдовує обвинуваченого.
— Одведіть тренера Бріджа до секретаря й оформте звільнення і з-під варти.
Залою засідань розлігся крик. Брідж, князь Владімір, Фантомасів син, ніби пробудився від кошмарного сну. Збагнувши, що його виправдали і йому вже нічого не загрожує, він щосили загорлав: