Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.
- Автор: Андрушко П. П., Стрижевська А. А.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Юрисконсульт
- ISBN: 966-2968-07-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.». Краткое содержание книги:
Розрахований на студентів, аспірантів та викладачів юридичних факультетів вищих навчальних закладів, науковців, суддів, працівників правозастосовних органів, юристів-практиків.
Поняття «пай», «пайовий внесок» у законодавстві вживаються лише щодо позначення частки особи у майні кооперативних організацій. Зокрема, згідно із ст. 1 Закону «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р., пай — це майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Із пайових внесків членів кооперативу при його створенні формується пайовий фонд, який є одним із джерел формування майна кооперативу. Виробничим кооперативом, відповідно до ч. 1 ст.95 ГК, є добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.
Підприємство, створене двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), яке діє на основі об'єднання їх майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства, є корпоративним підприємством. До корпоративних підприємств відносяться кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб (ч. 5 ст.63 ГК),
Приватний підприємець, який є співзасновником колективного підприємства, має такі ж права та обов'язки, як і співзасновники — фізичні чи юридичні особи.
Майно, яке вноситься будь-якою особою, в тому числі і громадянином — підприємцем до статутного фонду корпоративного підприємства, с спільною частковою (як правило) чи сумісною власністю всіх засновників (учасників) такого підприємства. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Проте слід враховувати, що юридичні особи у формі товариства с організаціями, створеними шляхом об'єднання осіб (учасників) (ч. 2 ст. 83 ЦК), а не їх майна. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи (ч. 1 ст. 84 ЦК). Майно, яке передається господарському товариству його учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, є власністю товариства, а не його учасників. Учасники ж здійснюють управління не майном товариства, а управління товариством шляхом: 1) участі у роботі зборів учасників та прийняття ними рішень з питань та в порядку, визначених установчими документами товариства та чинним законодавством; 2) призначення (обрання) виконавчого органу товариства. Кожен учасник товариства, незалежно від того, який його правовий статус — просто фізична особа, громадянин-підприємець, юридична особа, — має однаковий статус у товаристві — статус його учасника. При створенні товариства громадянин-підприємець виступає не як такий, а як фізична особа — засновник товариства. В установчих документах при цьому не зазначається, що дана фізична особа є підприємцем, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Учасники товариства (як і члени виробничих кооперативів) не є службовими особами, такими є члени його виконавчого органу.
Щодо можливості визнання приватного підприємця (громадянина-підприємця) службовою особою у разі здійснення ним функцій з управління майном, яке належить іншим фізичним чи юридичним особам, то при вирішенні цього питання слід виходити з того, що таке управління майном може здійснюватись лише на підставах і в порядку, передбачених цивільним законодавством, зокрема за довіреністю.
Згідно зі ст. 1030 ЦК предметом договору управління майном можуть бути підприємництво як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. За договором управління майном, який укладається в письмовій формі, одна сторона — установник управління, яким є власник майна, передає іншій стороні — управителеві, яким може бути суб'єкт підприємницької діяльності, на певний строк майно в управління, а інша сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (див. ст. 1029, 1031, 1032, 1033 ЦК). Управитель управляє майном відповідно до умов договору (ст. 1037 ЦК). Приватний підприємець, який згідно з договором є управителем майна, є стороною у договорі, а не якоюсь службовою особою. Громадянин-підприємець, який здійснює функції з управління майном в цивільно-правовому розумінні, не виконує адміністративно-господарські обов'язки в розумінні п. 1 примітки до ст. 364, як не є службовими особами будь-які фізичні особи, які за цивільно-правовими (господарсько-правовими) договорами розпоряджаються майном, яке їм не належить.