Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

З наведеними позиціями погодитись не можна. По-перше, громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності фактично і щодо майна, яке використовується ним при здійсненні підприємницької діяльності, об'єктивно вчинює завжди дії по розпорядженню ним, які за змістом фактично співпадають із змістом адміністративно-господарських обов'язків службової особи, тобто фактично виконує адміністративно-господарські обов'язки. По-друге, і перед особами, праця яких громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності використовується на умовах договору підряду, такий громадянин, як і взагалі будь-яка фізична особа, яка використовує працю найманих працівників відповідно до чинного законодавства, також має повноваження ставити певні завдання, визначати розмір оплати їх праці, розпорядок робочого дня тощо. Угода про працю, в тому числі і трудовий договір, може укладатись між будь-якою фізичною особою і працівником; працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін. Зокрема, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 р. № 260 затверджені Форма трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, який поширюється на фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няні, водії тощо). Названою Формою трудового договору передбачається визначення у ньому найбільш істотних умов роботи: вимоги до рівня виконання роботи (за обсягом, якістю, норм та нормативних завдань, дотримання правил з охорони праці), строків виконання роботи, розмір заробітної плати, час виконання роботи, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка. Вирішення питань, не передбачених безпосередньо у договорі, здійснюється на підставі загальних норм законодавства про працю України, проте будь-яка фізична особа, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, не може визнаватись службовою особою, хоча щодо найманих працівників вона і наділена «організаційно-розпорядчими обов'язками».