Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
знищення расових, етнічних чи релігійних груп, спрямоване проти цивільного населення певних окупованих територій з метою ліквідувати окремі народи, класи людей і національні, расові і релігійні групи, зокрема євреїв, поляків, циган та інших.{382}
Знищення окремих груп населення буде розглядатися у Нюрнберзькому процесі, і для Лемкіна — це мить особистого тріумфу. Не дарма він тягав за собою по всьому світу валізи з документами.{383} Його зусилля не були марними і втілилися у життя, але дорогою ціною. За три дні до погодження Обвинувального акту військовий доктор збройних сил США капітан Стенлі Воґель, поставив Лемкіну діагноз — назофарингіт, застуда. Це було чудовим приводом повернути його до Вашингтона саме тоді, коли Лаутерпахт готувався до подорожі у зворотному напрямі, з Кембриджа до Нюрнберга. На момент, коли готове обвинувачення поклали на стіл перед трибуналом, 18 жовтня, Лемкін вже повернувся до Сполучених Штатів, виснажений, але задоволений. «Я поїхав до Лондона і мені вдалося внести геноцид до переліку обвинувачень нацистським воєнним злочинцям, які висунули у Нюрнберзі, — написав він згодом. — Я вніс геноцид до обвинувального акту Нюрнберзького процесу».{384}
Злочини проти людяності і геноцид було внесено до судового процесу над нацистами.
V
Чоловік у метелику
Серед паперів мого дідуся я знайшов маленьку чорно-білу фотографію, зроблену 1949 року, неправильної квадратної форми. На світлині — чоловік середнього віку, який пильно дивиться в об’єктив фотокамери. На вустах застигла ледь помітна усмішка, він вбраний у костюм в тонку смужку, з акуратно складеною білою хустинкою у нагрудній кишені, і білу сорочку. Метелик з візерунком у горошок підкреслює трохи пустотливий образ.
Два роки фотокопія цієї світлини висіла на стіні над моїм робочим столом, конкуруючи з зображенням міс Тілні. Тепер, коли її роль вже було з’ясовано, я щодня дивився на нього, розгублений, і здавалося, наче він з мене глузував. Він ніби промовляв до мене: «Якщо ти чогось вартий, то знайдеш мене». Час від часу я приймав цей виклик, робив якісь мляві зусилля, які неминуче були безрезультатними, адже я навіть не знав його імені. Я засканував фотографію і спробував розпізнати обличчя в Інтернеті. Жодних результатів.
Знову і знову я повертався до скромної інформації на звороті світлини і перечитував її: «Herzlichste Grüsse aus Wien, вересень 1949 р.», «Найтепліші вітання з Відня». Підпис був твердий і нерозбірливий.
«Найтепліші вітання з Відня, вересень 1949 р.»
Я спробував витиснути усе, що можна з цих слів, невеличкого червоного штампа, назви і адреси фотостудії, де було зроблено фотографію. «Foto F. Kintschel, Mariahilferstrasse 53, Wien VI». Така вулиця все ще існувала, але фотостудії вже давно там не було. Я багато годин намагався розшифрувати підпис, але безуспішно, і уважно вивчав дві інші світлини того самого чоловіка. Одна з них, підписана «Лондон, 8 серпня 1951 року», була такого ж розміру, зі штампом тієї ж фотостудії «Кінтшель», але синього кольору. Того літнього дня він мав звичайну краватку з діагональними смужками, знову з хустинкою у нагрудній кишені. Він був злегка косоокий?
Третя фотографія була більша за дві попередні, як поштова листівка за розміром. Там не було ні штампа фотостудії, ні підпису. На ній чоловік був у темній краватці з візерунком у ромбики і хустинкою. На звороті від руки було написано «Wien-London, Oktober, 1954». Він трохи набрав ваги, на обличчі проступали обриси подвійного підборіддя. Він таки був косоокий. Синім чорнилом було написано, «Zur freundlichen Erinnerung an einen Grossvater» — «На добру згадку про дідуся». Чи той дідусь помер? Чи він сам став дідусем?
Коли я вперше спитав маму про цього чоловіка, вона відповіла, що насправді не знає, хто це. Я наполягав. «Ну, — сказала вона, — я спитала Леона одного разу, що це за чоловік. Він сказав, що це не має значення, ось і все». Тож вона більше не питала, хоча сумніви залишилися.
Однаково Леон знав, хто це, і зберігав ще дві фотографії цього чоловіка: одну було зроблено в серпні 1951 року, іншу — у жовтні 1954 року. Навіщо Леон зберіг у себе три фотографії, якщо цей чоловік не був важливим?
Насправді моя мати згодом уточнила, що знайшла їх серед паперів Рити після того, як вона у 1986 році померла. Потім мама переклала їх до Леонових паперів, де вони пролежали протягом десяти років. Коли я розпитав ще трохи, моя мати поділилася зі мною швидкоплинним спогадом з дитинства, нечітким, але реальним. Можливо, це був спогад про візит цього чоловіка до їхнього паризького помешкання на вулиці Броньяр після війни. Між Леоном і Ритою виникла сварка, вони почали підвищувати один до одного голос, розлютилися, а потім помирилися. «Мої батьки не раз так сварилися». Дуже сварилися, а потім забували про це.