Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Лемкін 28 травня{368} почав працювати у Комітеті з питань воєнних злочинів як офіційний член команди Джексона. Розчарування настало швидко, оскільки його ідеї було відкинуто. Хоча інші члени команди цінували обізнаність Лемкіна з фактами німецьких звірств, проблема була у підході до роботи і темпераменті. Дехто з групи Джексона вважав, що він не є командним гравцем, інші — що йому бракує здібностей активного учасника процесу і досвіду ведення справ. Вирішивши, що Лемкін не готовий виконувати завдання, Алдерман підійшов до Телфорда Тейлора, ще одного юриста команди, з проханням виключити Лемкіна зі складу основних юристів.
Вони погодилися «викинути його» з внутрішнього кола головних юристів і залучити до виконання побічних завдань як «енциклопедію», що є під руками під час підготовки судового процесу. Хоч він належав до «найтитулованіших біженців»{369}, попри довіру до його матеріалів, його перемістили на периферію. Коли у липні команда Джексона вирушила до Лондона, Лемкін до неї не входив. Він залишився у Вашингтоні, розчарований, щоб працювати зі «спеціальною групою тилового ешелону»{370} над розвитком ідей щодо злочинів, які згодом висунуть німцям.
В інтернеті я знайшов посилання на перше видання «Правління держав “Осі”», підписане автором. Продавець повідомив мені, що примірник вже продано, але, коли я сказав, що мене цікавить коротка присвята, написана рукою Лемкіна, він познайомив мене з покупцем. Через кілька днів я отримав люб’язне повідомлення від юриста департаменту юстиції у Вашингтоні: Елі Розенбаум, легендарний мисливець на втікачів-нацистів, надіслав фотографію присвяти «д-ру Роберту М. Кемпнеру, з найкращими побажаннями, Р. Лемкін, Вашингтон, 5 червня 1945 року».
Це ім’я було мені знайоме: Кемпнер, колега Лемкіна з Комітету з питань воєнних злочинів, будучи молодим студентом-юристом, провів частину літа 1921 року, відвідуючи публічні слухання у залі берлінського суду, спостерігаючи за процесом Тейлиряна. У 1933 році його було вислано з Рейху через участь у судовому процесі проти Гітлера, а його зв’язок з Лемкіном у Вашингтоні давав пряме посилання на судовий процес, який надихнув Лемкіна. Дата «5 червня» теж була визначною: це був день, коли союзники зібралися у Берліні для поділу Німеччини і узгодження покарання «провідним лідерам нацистів». Вони схвалили домовленість, яку прийняли на три місяці раніше в Ялті, зобов’язання «притягнути усіх воєнних злочинців до суду і забезпечити їм швидке покарання»{371}.
Команда Джексона зібралася в липні у Лондоні разом з британськими, французькими і радянськими колегами, аби опрацювати перелік злочинів, які буде включено до статуту Нюрнберга. Домовленість було досягнуто і підписано 8 серпня. Перелік злочинів у статті 6 включав злочини проти людяності — за пропозицією Лаутерпахта — але не геноцид. Лемкін був гірко розчарований і підозрював, що до цього приклалися хитрі британці. «Ви ж знаєте які вони», — згадує Боб Сільверс слова Лемкіна про британців, які він почув від нього під час навчального заняття в Єльському університеті десять років по тому.
Хоч геноцид і не потрапив до статуту Нюрнберга, Лемкін знав, що злочини, перелічені у статті 6, все ще треба було оформити у конкретні звинувачення проти підсудних. Це давало додаткову можливість внести до звинувачень і геноцид. Я не зміг чітко встановити, як йому вдалося отримати запрошення до Лондона для роботи з командою Джексона у підготовці обвинувальних актів, однак, здається, що це сталося{372} завдяки намовлянням полковника Маррея Бернайса, який керував кабінетом Джексона і вважав, що енциклопедичні знання Лемкіна можуть стати у пригоді. Бернайс був одним з небагатьох прихильників Лемкіна і вірив, що він може допомогти зі злочинами, які мали місце на території окупованої Польщі.