Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Наостанок мені хотілось би згадати (і я знаю, що якийсь милосердний читач скаже мені це найближчими днями), хто є авторами двох оповідань, які добряче накрутили літературну гарячку моєї юності. Перше — це драма зневіреного, який викинувся з десятого поверху і, падаючи, бачив у вікнах інтимне життя своїх сусідів, маленькі сімейні трагедії, потаємні амури, короткі миті щастя, вістки про які ніколи не доходили на загальні сходи; тож в мить, коли він гепнувся на вуличний брук, його уявлення про світ повністю змінилося і він дійшов висновку, що те життя, яке він назавжди покидав хибними дверима, варто було прожити. Інша розповідь — про двох мандрівників, яким після трьох тяжких днів блукань снігами вдається знайти притулок в покинутій хатині. Через три дні один із них помер. Уцілілий викопав у снігу яму за якихось сто метрів від хижки і поховав небіжчика. Проте наступного дня, прокинувшись зі свого першого спокійного сну, він знову побачив його всередині хатини — мертвий і задубілий від морозу, він однак сидів, наче ввічливий гість, перед його ліжком. Він знову його поховав, та, прокинувшись наступного ранку, знову побачив, що той сидить перед його ліжком. Відтак він втратив глузд. Зі щоденника, який він вів до тієї миті, змогли дізнатися правду про його історію. Серед багатьох пояснень, які намагались знайти для цієї загадки, одне здавалося найправдоподібнішим: уцілілий почувався таким ураженим самотністю, що сам уві сні відкопував труп, який закопував наяву.
Історію, яка найбільше вразила мене в житті, найжорстокішу і водночас найбільш людську, розповіли Рікардо Муньосу Сваю в 1947 році, коли його було ув’язнено в тюрмі в Оканьї, що в іспанській провінції Толедо. Це реальна історія про в’язня-республіканця, якого розстріляли у перші дні громадянської війни у в’язниці в Авілі. Розстрільна команда витягла його з камери морозного світанку, всі мали перетнути пішки засніжене поле, аби дійти до місця страти. Жандармів добре захищали від холоду плащі, рукавиці і трикутні капелюхи, та навіть так вони дрижали, минаючи крижане пустище. Бідний в’язень, на якому була лише обтріпана вовняна куртка, знай тер майже задубіле тіло і вголос нарікав на страшенний холод. Якоїсь миті командир взводу, роздратований його ремствуванням, крикнув:
— Дідько, та перестань вже робити з себе мученика через цей псячий холод. Подумай про нас: нам-бо ще вертатися.
12 травня 1981 року,
«Ель Паїс», Мадрид
Ще трохи про літературу і дійсність
Ще однією дуже серйозною проблемою, яку наша нестримна реальність ставить перед літературою, є невідповідність слів. Коли ми говоримо про річку, найбільше, що може зробити європейський читач, — це уявити щось таке саме велике, як Дунай, завдовжки 2 790 кілометрів. Без опису йому важко виобразити, якою насправді є Амазонка, довжина якої становить 5 500 кілометрів. Навпроти Белена, що в штаті Пара, не побачиш іншого берега, там вона ширша, ніж Балтійське море. Коли ми пишемо слово «буря», європейці думають про блискавиці і громи, проте їм нелегко уявити саме те явище, яке ми хочемо відобразити. Те саме відбувається, наприклад, зі словом «дощ». В Андах, згідно з описом, що його зробив для французів ще один француз на ім’я Ксавьє Мармьє, бувають бурі, які можуть тривати до п’яти місяців. «Той, хто не бачив цих бур, — пише він, — не зможе скласти собі уявлення про те, з яким шаленством вони розгортаються. Цілими годинами раз-у-раз спалахують блискавки, немов криваві водоспади, і атмосфера дрижить від безперервних поштовхів грому, рокіт якого розноситься громаддям гір». Цей опис — далеко не шедевр, але його досить, аби нагнати жаху на найменш легковірного європейця.
Тож треба було б створити цілу систему нових слів для розмаху нашої дійсності. Приклади такої потреби є нескінченними. Голландський дослідник Фріц В. Ап де Ґрефф, який на початку сторіччя обслідував верхів’я Амазонки, каже, що знайшов струмок з киплячою водою, в якому яйця за п’ять хвилин варилися на круто, і побував у місцині, де не можна було говорити на повен голос, бо починали періщити страшні зливи. Десь на карибському узбережжі Колумбії я бачив чоловіка, який проказував таємну молитву перед коровою з червами у вухах, і бачив, як падали мертві черви, поки тривала молитва. Той чоловік запевняв, що може провести таке саме зцілення звіддалік, аби лиш йому описали тварину і вказали місце, де вона. 8 травня 1902 року вулкан Монтань-Пеле на острові Мартиніка за лічені хвилини зруйнував порт Сен-П’єр, убив і поховав під лавою все його населення у 30 тисяч мешканців. За винятком одного: Людгера Сильбаріса, єдиного у місті в’язня, який був захищений невразливою спорудою одиночної камери, яку для нього збудували, аби він не міг утекти.