Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Марія, головна героїня, в реальному житті була двадцятип’ятирічною дівчиною, що недавно вийшла заміж за працівника комунальних служб. Якось увечері, коли вона їхала сама по безлюдному шосе під рясним дощем, її автомобіль зламався. Через годину марних сигналів транспортним засобам, що проїздили мимо, водій якогось автобуса змилосердився над нею. Їхав він недалеко, але Марії досить було знайти місцину, де був би телефон, щоб попросити чоловіка приїхати за нею. Їй ніколи не спало би на думку, що в тому автобусі на винайм, набитому стуманілими жінками, для неї почнеться абсурдна і незаслужена драма, яка назавжди змінить її життя.
Надвечір, усе ще під безупинним дощем, автобус в’їхав у бруковане подвір’я величезної і похмурої будівлі, розташованої в природному парку. Жінка, що була відповідальною за інших, якось по-дитячому звеліла їм вийти з автобуса, наче то були школярки. Однак усі вони були немолодими, виснаженими і відсутніми і пересувалися ходою, яка, здавалось, не від цього світу. Марія вийшла останньою, не переймаючись зливою, бо вже й так промокла до рубця. Відтак відповідальна за групу передала її іншим, що вийшли її зустрічати, сіла в автобус і поїхала геть. До цієї миті Марія не усвідомлювала, що оті 32 жінки були тихо помішаними, переведеними з іншого міста, і що насправді вона — в притулку для божевільних.
Усередині будівлі Марія відділилася від групи і запитала службовку, де телефон. Одна з доглядачок, що вела хворих, змусила її вернутись у шеренгу, лагідно промовляючи: «Сюди, дорогенька, ось тут є телефон». Марія, разом з іншими жінками, пройшла тьмяним коридором і врешті опинилась у загальній спальні, де доглядачки стали розподіляти ліжка. Марії також виділили одне. Радше потішена непорозумінням, Марія пояснила одній з доглядачок, що її автомобіль зламався на шосе і їй потрібен тільки телефон, аби сповістити чоловіка. Доглядачка вдала, що уважно її слухає, але знову відвела до ліжка, намагаючись заспокоїти її лагідними словами.
«Гаразд, дорогенька, — казала вона, — якщо поводитимешся добре, то зможеш поговорити по телефону, з ким захочеш. Але не тепер, а завтра».
Раптом зрозумівши, що вона ось-ось потрапить у смертельну пастку, Марія втекла зі спальні. Та не встигла вона дістатися вхідних дверей, як кремезний охоронець догнав її, вправно викрутив їй руки, а інші два допомогли вбрати на неї гамівну сорочку. Трохи згодом, позаяк вона не припиняла кричати, їй вкололи снодійне. Наступного дня, оскільки вона і далі бунтувала, її перевели у відділення для буйних хворих і навіть, щоб знесилити її, застосували шланг з крижаною водою під великим тиском.
Чоловік Марії заявив про її зникнення після опівночі, коли упевнився, що її нема ні в кого зі знайомих. Автомобіль, покинутий і розібраний злодіями, наступного дня знайшли. Через два тижні поліція закрила справу — буцімто Марія, розчарована своїм нетривалим шлюбним досвідом, втекла з іншим.
На ту пору Марія ще не обвиклася з життям в санаторії, але її характер було зламано. Вона досі відмовлялася брати участь в іграх хворих просто неба, але ніхто її не силував. Врешті-решт, казали лікарі, так починали всі і рано чи пізно таки включалися в життя спільноти. На третьому місяці неволі Марії нарешті вдалося завоювати довіру соціальної працівниці, і та погодилася передати вістку її чоловікові.
Маріїн чоловік відвідав її наступної суботи. В прийомному покої директор санаторію в дуже переконливих термінах пояснив йому, яким є стан Марії і в який спосіб він сам може допомогти їй прийти до тями. Попередив його про домінуючу манію — телефон, і розказав як поводитися під час візиту, аби запобігти, щоб з нею знову не стався один з її звиклих нападів шаленства. Вся річ у тому, як то кажуть, аби їй не перечити.
Попри те, що чоловік точно дотримувався вказівок лікаря, перші відвідини були жахливими. Марія намагалася будь-що піти з ним, і для того, аби уговтати її, мусили знову вдатися до гамівної сорочки. Але потроху вона ставала сумирнішою під час наступних візитів. Тож чоловік і далі провідував її кожної суботи, приносячи їй щоразу фунт шоколадних цукерок, доки лікарі не сказали йому, що це не найкращий для Марії гостинець, позаяк вона стала гладшати. Відтоді він приносив їй лише троянди.