Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Лейтенант Тротта доповів про свій приїзд майорові Цоґлауеру, від котрого довідався, що відпустка пішла йому, лейтенантові, на користь. На думку людини, яка ось уже понад десяток років прослужила на кордоні, будь-яка відпустка могла піти відпускникові виключно на користь. І так, ніби йшлося про найбуденнішу річ у світі, майор Цоґлауер повідомив лейтенантові, що завтра вранці єгерський рій має виступити й вишикуватися на шосе навпроти фабрики, щоб у разі необхідності запобігти «підривним діям» страйкарів силою зброї. Командувати цим роєм має лейтенант Тротта. Це, властиво, дрібниця, і є всі підстави припускати, що досить буде самої жандармерії, аби навчити цих людей шануватися; треба тільки зберігати спокій і не пустити зброї в роботу завчасно; проте остаточне рішення, чи доведеться єгерям виступити, чи ні, має прийняти політична влада; для офіцера воно, звісно, не дуже приємно, бо ж, зрештою, як ми доїхали до того, що слухаємось наказів якогось окружного комісара? Одначе, врешті-решт, це делікатне завдання є певною відзнакою для наймолодшого лейтенанта батальйону; окрім того, ніхто інший з панів офіцерів не дістав відпустки, а найпростіша вимога солдатського побратимства… й таке інше.
— Слухаюсь, пане майоре! — козирнув лейтенант і пішов.
Майорові Цоґлауеру не можна було нічого закинути. Він майже просив онука героя Сольферіно, замість наказати йому. Ну, та й онук героя Сольферіно щойно провів несподівану розкішну відпустку. Онук героя Сольферіно зараз простував через двір до їдальні. Доля підготувала для нього цю політичну демонстрацію. Задля цього він і прибув на кордон. Тепер він знав напевне, що підступно-розважлива доля спершу подарувала йому відпустку, аби потім його знищити. Інші сиділи в їдальні й привітали його з перебільшеною радістю, спричиненою радше бажанням «дещо вивідати», аніж великою приязню до нього, і всі гуртом заходилися розпитувати, як же «там» усе складалося. Лише капітан Ваґнер сказав:
— Якщо завтра все минеться, то він сам зможе розповісти!
І всі раптом замовкли.
— А якщо мене завтра вб’ють? — сказав лейтенант Тротта капітанові Ваґнеру.
— Тьху, до біса! — відповів капітан. — Паскудна смерть! Паскудна взагалі історія! Та ще й ці сердеги. І, врешті-решт, може, й правда їхня!
Лейтенантові Тротті досі не спадало на думку, що то вбогі сердеги і що, може, й їхня правда. Отож капітанове зауваження здалося йому дуже влучним, і він більше не сумнівався, що то таки вбогі сердеги. Тому він випив дві чарки «дев’яностоградусної» і сказав:
— То я просто не віддам наказу стріляти! Ані застосовувати багнети! Нехай жандарми самі дають собі з цим раду!
— Ти зробиш те, що повинен! Адже й сам це знаєш!
Ні, тієї хвилини Карл Йозеф не знав. Він пив. І дуже швидко поринув у той стан, у якому міг вважати себе здатним на що завгодно: на відмову від послуху, на звільнення з армії, на успішну азартну гру. Жоден мертвий більш не лежатиме йому на дорозі: «Кидай цю армію!» — казав доктор Макс Демант. Лейтенант доволі довго був тюхтієм! Замість звільнитися з армії, він перевівся на кордон. Час покласти всьому цьому край! Він не дозволить завтра принизити себе до рівня такого собі привілейованого поліційника! А то, чого доброго, післязавтра доведеться регулювати вуличний рух і давати пояснення приїжджим! Жалюгідна гра в солдатики за мирного часу! Війни, мабуть, уже ніколи не буде! Зогниєш в отакій гарнізонній їдальні! Але він, лейтенант Тротта, хто знає, чи вже наступного тижня о такій порі він не сидітиме у якійсь кав’ярні на «півдні»?
Усе оце він із запалом, на повен голос виклав капітанові Ваґнеру. Кілька офіцерів обступили його й слухали. Декотрі аж ніяк не мріяли про війну. Вони були б цілком задоволені, якби лишень мали більшу платню, затишніші гарнізони та трохи швидше просувалися в званнях. Не одному з них лейтенант Тротта здавався чужим і навіть трохи зловісним. Він був у ласці в начальства. Він щойно повернувся з чудової поїздки. Як? І йому не до шмиги завтра виступити?
Лейтенант Тротта відчув довкруг себе вороже мовчання. І вперше за весь час служби в армії він вирішив кинути виклик товаришам. Знаючи, що їх найболючіше діткне, він сказав:
— Може, мене пошлють до академії генштабу!