Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
— Мені доручено, — сказав він до лейтенанта Тротти, — негайно розігнати ці збори. А потім — чи ви готові, пане лейтенанте?
Він розставив своїх жандармів довкола пустирища перед фабрикою, де мали відбутися збори. Лейтенант Тротта сказав:
— Так! — І повернувся до нього спиною.
Він чекав. Він залюбки випив би ще чарчину «дев’яностоградусної». Але тепер уже не міг завернути до шинку. Він бачив, як обер-єгер, командир рою та унтер-єгер зайшли до шинку і знов вийшли. Він простягся в траві на узбіччі дороги й став чекати. Ішлося до полудня, сонце підпливало дедалі вище, і пісні селянок на полях віддалік замовкли. Минув, як здавалося лейтенантові Тротті, нескінченно довгий час, відколи він повернувся з Відня. Від тих далеких днів у нього в пам’яті лишилася тільки жінка, яка сьогодні вже, мабуть, на «півдні», яка його покинула. Він подумав: зрадила. Отож він лежав тепер на узбіччі дороги в прикордонному гарнізоні й чекав — не на ворога, а на демонстрантів.
І вони з’явилися. Вони прийшли з боку шинку. Їхню появу звістував спів — пісня, якої лейтенант ніколи не чув. У тутешнім краю її навряд чи взагалі хто чув. То був «Інтернаціонал», його співали трьома мовами. Окружний комісар Горак знав його зі службового обов’язку. Лейтенант Тротта не зрозумів жодного слова. Проте мелодія здавалася йому тією, оберненою на музику, тишею, яку він відчував у себе за спиною в шинку. Жвавого окружного комісара охопило врочисте збудження. Він перебігав від жандарма до жандарма з записником і олівцем у руках. Тротта знов скомандував:
— Шикуйся!
І, мов хмара, що впала на землю, щільний гурт демонстрантів посунув повз непорушний подвійний мур вишикуваних у дві шереги єгерів. Тьмяне передчуття загибелі світу опанувало Тротту. Йому згадався яскравий блиск процесії у день Тіла Христового, і на мить він уявив, що темна хмара бунтівників суне назустріч тій маєстатичній процесії. На одну-єдину прудку мить на лейтенанта зійшов високий хист мислити образами, й він побачив часи у вигляді двох скель, що сунули одна на одну, і себе самого, лейтенанта, розчавленого тими скелями.
Його рій узяв рушниці на плече, коли по той бік дороги, над щільним чорним кружалом натовпу, що безупинно рухався, піднесені невидимими руками, з’явилися голова й тулуб чоловіка. Це підняте догори тіло враз стало майже точним центром кружала. Руки промовця злетіли в повітря. З його рота вилітали незрозумілі звуки. Натовп загукав. Поруч лейтенанта з записником і олівцем у руці стояв комісар Горак. Нараз він згорнув записника й попростував до натовпу по той бік дороги, повільно, поміж двох блискучих у своєму спорядженні жандармів.
— Ім’ям закону! — вигукнув він.
Його гучний голос заглушив промовця. Збори було розпущено.
На мить стало тихо. Потім із грудей натовпу вихопився один суцільний крик. Проти облич тих людей забіліли їхні кулаки — два кулаки при кожному обличчі. Жандарми зімкнулися в ланцюг. Наступної ж миті півколо тих людей завирувало. Усі вони з лементом ринули на жандармів.
— Рушниці напереваги! — скомандував Тротта.
Він вихопив шаблю. Він не міг бачити, як його зброя сяйнула на сонці й кинула короткий, грайливий і викличний відблиск на протилежний, затінений бік вулиці, де вирував натовп. Шпичаки жандармських шоломів і вістря їхніх багнетів зненацька втонули в натовпі.
— До фабрики, — скомандував Тротта, — рій — кроком — руш!
Єгери рушили вперед, а їм назустріч полетіли якісь темні залізні предмети, бурі дошки з паркану й біласте каміння, довкола засвистіло й заклекотіло, задзижчало й загуло. Легкий, мов ласиця, Горак підбіг до лейтенанта й прошепотів:
— Заради Бога, пане лейтенанте, накажіть стріляти!
— Рій — стій! — скомандував Тротта. — Вогонь!
Перший залп, згідно з інструкцією майора Цоґлауера, єгері дали в повітря. Потім запала велика тиша. На мить стало чутно всі мирні голоси літнього полудня. І крізь куряву, яку зняли солдати і юрма, та легкий дух пороху відчулося добродушне сонячне тепло. Нараз літнє опівдення пронизав голосний лемент якоїсь жінки. Дехто з натовпу, мабуть, подумав, що її поранено, ті люди знов почали кидати в солдатів своїми дивними боєприпасами. Приклад цих кількох войовників наслідували інші, і зрештою — всі. Кілька єгерів із першої шереги вже лежали долі. І лейтенант Тротта, що доволі безпорадно стояв перед солдатами, тримаючи в одній руці шаблю, а другою обмацуючи кобуру револьвера, почув обіч стишений голос Горака: