Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Той самий результат науковець дістав із шістьма експлуатованими, шістьма незалежними плавцями та шістьма цапами-відбувайлами.
Отже, ролі незмінні — хай яка група у клітці. Експеримент повторили у більшій клітці — з двомастами гризунами. Вони билися всю ніч. Уранці виявили трьох жорстоко вбитих — роздертих на шматки — щурів. Мораль: що більше гризунів, то жорстокіші вони до цапа-відбувайла. До того ж, експлуататори з більшої клітки обрали з-поміж себе ватажка та ще й приставили до нього помічників, які, власне, й перебрали на себе всі його обов’язки, щоб він взагалі не мусив нічого робити.
Нансійські дослідники продовжили експеримент — взялись аналізувати мозок піддослідних. Як виявилося, найбільшого стресу зазнали аж ніяк не цапи-відбувайли та не експлуатовані, а — хто б міг подумати — експлуататори. Вочевидь, вони боялися втратити привілейоване становище: це б означало необхідність добувати їжу самотужки.
Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання, передруковано з Тому І ЕВАЗК
59. Вимушена зупинка
Я вже казала, що маю чимало незначних недоліків, але є в мене й велика чеснота: здатність до самокритики.
Мабуть, дарма я ходила манівцями в розмові з Наталі.
Моя служниця — на кормі сама, сидить собі на лавці. Я вирішую не марнувати такої нагоди:
— Коли вже ви з Романом займетеся ділом? Доки можна зволікати?
Вона довго кашляє; заспокоївшись, усміхається, тоді гладить мене по голові:
— А тобі що до того?
— Знаєте, служнице… ви людина непогана, і я зичу вам тільки добра. Ви казали, щоб бути схожою на вас, мені бракує гумору, мистецтва й любові. Але що довше я дивлюсь на вас із Романом — то дужче переконуюся: для людей кохати — це неодмінно ускладнювати, хоча насправді все просто. Чого ви з цим тягнете? Всіх вже дратує ваша дурість.
— Думаю, час допоможе нам впевнитись у почуттях.
— Жартуєте? Ви зустрічаєтесь не перший день! І щохвилини можете загинути!
— А що, як він — не та людина?
— То покохайтеся разочок — і все стане на свої місця! Коли отак тягнути — ніколи ні про що не дізнаєшся. Не знаю, що такого вам порадити, та на вашому місці я б ні секунди не вагалася. Замість штучних парфумів він би вдихав мій природний запах… Дайте йому понюхати ваш піт, покрутіть задком, наповніть його ніздрі феромонами! Покажіть сідниці. Так бодай щось з’ясуєте.
Наталі сміється, але — я відчуваю — нещиро: намагається приховати збентеження перед реальністю, прийняти яку вона поки що не готова.
Куди їй збагнути мою природну мудрість. Вона глузує з мене.
— Я, взагалі-то, серйозно. Вам треба роздягнутись перед ним.
Увесь цей одяг перешкоджає вашому запаху дістатись його ніздрів. Це аж ніяк не сприяє налагодженню нюхового контакту.
Наталі тягнеться взяти мене на руки й приголубити — власницький жест. Я й досі для неї мов та плюшева іграшка. Чи песик, який тільки й знає, що канючити ласки в хазяїна. Рвучко вивернувшись, я тікаю.
— Куди ти, Бастет? Повернись!
— Ви просто бісите мене, Наталі! Навіть не уявляєте, як!
Вона кидається за мною навздогін.
— То як мені вчинити?
Ну добре, я розвертаюся.
— Коли вже людей збуджує контакт слизових оболонок губ і демонстрація вимені — візьміться врешті до цих забавок, віддайтесь рятівному репродуктивному акту. Про мене, це не так і складно.
Наталі широко всміхається у відповідь.
Вона мене бісить, бісить, бісить.
Я думаю: якщо вона й далі буде комизитись і вдаватиме недотику — на ній світ клином не зійшовся. Знайду собі іншу людину — моторнішу й зараднішу. Бо ця така вже здихля, нема сил…
Аж тут лунає сирена річкового трамвайчика.
Щодуху кидаюсь на ніс, а там нова халепа: досі судноплавну річку загачують десь із десяток безладно позчіплюваних барж. Такої перепони нам не подолати.
— Це кінець, — шепоче Есмеральда.
Оце вже песимістка. Певно, напад на острів Сіте геть відібрав їй здатність до тверезого мислення.
— Що тепер? — повертаюсь до Романа.
— Далі ми не попливемо, — відказує він.
Двоє людей напружено міркують. Я майже чую, як ворушаться їхні мізки.
Ступивши до мене, Піфагор стурбовано придивляється до загати.
— Щури наспіють і всіх нас переб’ють… я чую бійню, як на острові Сіте, — схлипує Есмеральда.
Про мене, то цілком безглузде бідкання, що справі точно не зарадить.
— Моя мама найкраща, вона точно щось придумає!
Мій син туди ж — аби щось ляпнути.