Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
— ЩУРИ! Тривога! Щури насуваються!
— Які такі щури? — недовірливо перепитує сіамець.
— Брунатна орда! Сунуть північним берегом. От-от наздоженуть!
— Наш корабель значно швидший, — зауважую я.
— Це так, але вічно плисти ми не можемо. Як зупинимось — вони й наспіють… доведеться битися, — втручається Есмеральда.
А цю не завадило б навчити гарних манер.
— Тоді все просто — не зупиняймося, — помізкувавши трохи, заявляю я.
— Теоретично це можливо, — нявчить сіамець. — Тоді ми дістанемося міста Гавр, що у гирлі Сени.
— Чудово, — відказую я.
— Я б так не сказав — там вони нас і заскочать.
— Тоді лишаймося на кораблі й пливімо далі.
— Річ у тім, що після Гавра буде вже не річка, а відкрите море.
— Хіба для моря наш човен уже не годиться? Пливе собі й пливе…
— Річкою — так. Але навряд чи плоскодонне судно впорається з океанськими хвилями. Нам потрібен кіль.
Не доберу, що він верзе, та мені зараз не до збагачення словникового запасу.
— Це противага, що не дає кораблю перехилитися в бурю, — пояснює сіамець, ніби читаючи мої думки.
Шампольйон усіляко вдає заклопотаність: розпушивши білого чубчика, знай шастає сюди-туди під заскленою стелею.
— Досі щури — попри чисельну перевагу — поступалися нам розумом; тепер ми, здається, нарівні, — нагнітає сіамець.
— Ти бачив, скільки їх? — питаю Шампольйона.
— Десятки тисяч, — відказує папуга, хитнувши головою. — Ще й такі здорові — більших я в житті не бачив!
Піфагор міркує:
— Побільшало їх, мабуть, через Тамерлана: той об’єднав щурячі зграї у велике військо; здорові — бо від пуза нажираються: кожна перемога — то для них наче бенкет. Сфінкс мав рацію, — глибоко зітхає сіамець. — Час на їхньому боці. Жінка, вагітна дев’ять місяців, народжує зазвичай одну дитину. Кішка виношує малят два місяці, у виводку — десь так із шестеро кошенят. І це супроти сімох пацюків, яких приносить самиця щура лише за двадцять один день вагітності. Здається, їх ніщо не спинить — так швидко плодяться.
— Але ж закони природи їм не обійти, — я намагаюся зберігати оптимізм. — Коли їжі замало, а конкурентів забагато, демографічна експансія автоматично вповільнюється, ба взагалі зупиняється.
— Тоді умови для них вкрай сприятливі: їжі досхочу, ніхто не переслідує. От вони й плодяться, — зауважує Есмеральда.
— Вони й до техніки дісталися: маленькі лапки з чотирма пальцями чудово надаються до користування Гаджетами. Тому цілком логічно: коли сидіти склавши лапи, пацюки, накинувши свої порядки, запанують над усіма видами, — додає сіамець.
За розмовою я поглядаю на Романа й Наталі: геть не свідомі небезпеки, що на нас чатує, вони й далі стовбичать на носі.
І чого це вони не кохаються? Хіба не розуміють: ідеться про виживання їхнього виду?
Одна думка не дає мені спокою.
Коли вже люди такі нікчеми — їм, певно, судилось вимерти, як динозаврам. Коли щури такі метикуваті — заступити людей покликані саме вони.
Що як майбутнє за гризунами? У такому світі запанує ієрархія, жорстокість: слабких переб’ють, сильні наганятимуть жаху.
Гадаю, перспектива не найкраща, та, мабуть, саме це нас і чекає — особливо тепер, коли у щурів упорядковане та строго організоване військо з тямущим ватажком на чолі.
58. Ієрархія у щурів
Вивчаючи здібності щурів до плавання, професор Дідьє Дезор, дослідник лабораторії поведінкової біології університету Нансі, помістив шестеро гризунів у клітку з єдиним виходом — у басейн. Дістатись годівниці з кормом можна було тільки вплав.
Невдовзі стало очевидно: щури й не думають шукати харчі гуртом, натомість у групі є чіткий розподіл ролей: двоє «експлуатованих», двоє «експлуататорів», «незалежний плавець» і «цап-відбувайло».
Двійко експлуатованих пірнали у воду по їжу, та коли повертались у клітку — змушені були впустити здобич у сутичці з експлуататорами. Лише наївшись досхочу, ті залишали добувачам якісь крихти. Самі експлуататори не плавали ніколи — харчувалися тільки з грабунку плавців.
«Незалежний плавець» — дужий гризун, здатний не лише добути їжу самостійно, а й захистити її від лап експлуататорів.
Нарешті, цапові-відбувайлу, що ні плавати, ні страхати експлуатованих не вміє, залишаються самі недоїдки.
Точно такий розподіл ролей виявили, повторивши дослід у двадцяти клітках.
Для кращого розуміння механізмів ієрархізації Дідьє Дезор помістив разом шість експлуататорів. Бійка не вщухала цілу ніч. Уранці було чітко відтворено вже звичний розподіл.