Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Тут і стала хлопцям у пригоді плавуча колода діда і прив’язані до неї порожні бутлі.
— Хлопці, тримайтесь однією рукою за колоду, а вільною тягніть вірьовку! — кричав Ашот Гаспарян, — тягніть не вгору, а вбік!
Спільними зусиллями вони схопилися за вірьовку і почали її тягнути. Колода тримала їх, не дозволяючи потонути.
Нарешті вірьовка наче відірвалася од чогось і пішла легше. Незабаром з води з’явилась голова Сето.
Вчепившись за колоду, Сето впав на на неї грудьми. Він важко дихав. Пого тіло посиніло і тремтіло.
— На берег! — крикнув Камо.
Вони пливли, підштовхуючи вперед колоду, на якій безсило висів Сето.
Досягнувши берега, хлопці розтерли, обсушили і одягли товариша.
Коли, нарешті, Сето трохи опам’ятався, Камо нетерпляче, як завжди, спитав:
— Ну, що ти там під водою зробив?
— Влив гас у отвір, як і треба було. Тільки мало сам за ним пе поплив. Гас не з'явився на поверхні озера?
— Ні краплі.
— От і добре! Виходить, потік його поніс із собою весь!.. — зрадів Сето. На його блідому обличчі спалахнула посмішка.
— Виходить, ми тебе з самого отвору витягли? — тривожно запитав Грикор.
— Із самого отвору… Коли б не Ашот Гаспарян, вам би мене більше не бачити. А глечик просто з рук вирвало! Вдарився об каміння, на дрізки розбився! Я навіть злякався.
— Ну, все гаразд. Збирайтеся, ходімо! — підганяв Камо. — Підемо подивимось, куди винесе вода наш гас…
Вони швидко вдяглися, забрали м’ясо вбитого муфлона й побігли до села.
Кам’янистими стежками Далі-Дагу поверталися вони в село, йшли мовчки. Всіх турбувала думка: чи вдалася їхня вигадка? Де ж то спливе гас?
«Бо-олт, болт, бо-олт» знову почули діти оглушливий голос вішапа, підходячи до берегів Гіллі.
Підземна мандрівка гасу
На озері Гіллі, в очеретах, на берегах знайомих водоймищ тут і там сиділи хлопці, яких ми поки що мало знаємо, і уважно стежили за водою, не боячись криків вішапа.
А ще. далі на березі озера, на в’язці очерету, там, де мало не потонув Камо, сидів Арам Акопян.
Пекуче літнє сонце було нещадним, безжалісно кусали комарі й мошва. Але терпіння у піонерїв було велике. Їм сказано: сидіти і уважно стежити, чи не з’являться на воді сліди гасу, — і вони не спускали з води очей.
Маслянисті плями, що з’являлися на її поверхні, вводили в оману дітей. Аракс, особливо нетерпляча, помітивши таку маслянисту пляму, яка щойно блиснула на сонці, зривалася з місця і голосно кричала:
— Товаришу Акопян! Гас! Гас!
Сурен, який сидів на другому березі озера, почувши ці крики, приглядався до такої ж маслянистої плями, набирав жменею воду, пробував на смак і, морщачись, випльовуваїв.
— Що ти вигадуєш! — кричав він Аракс. — Який же це гас!..
Арама Акопяна такі, схожі на гас, плями в оману ввести не могли. Він знав, що це виділення болотяних рослин, які розкладаються.
Аж ось перед ним в центрі озера з’явились на воді довгі, жирні, стрічко-побідні смуги. Проте вони були так далеко, що вчитель не міг розгадати, якого вони походження. «Напевне, — подумав Арам Акопян, — це ті ж самі болотяні виділення».
Через кілька хвилин знизу, від сусідніх острівців, долинули радісні вигуки:
— Гас, гас!..
— І в нас гас!..
Озеро відразу ожило, і тільки тепер можна було хоч приблизно встановити, скільки в його очеретах ховалося дітей.
Голоси їх дзвеніли у всіх кінцях озера. Піонери перегукувались, вимагали один у одного перевірки, старанного дослідження…
Потім пролунав голос Арама Акопяна:
— Тихше! Увага! Наберіть води з гасом в кварти і чекайте мене.
І Арам Акопян, що був далеко від берега, почав пробиратись до своїх учнів, які терпляче на нього чекали.
Не витримавши спеки і мошви, побіг у село, ще до появи гасу, один лише хлопчик Гурген.
А в цей час наші юні натуралісти, обливаючись потом, уже ввійшли в село. Було за південь, коли вони, стомлені і збуджені, нарешті, сіли перепочити на камінні, коло будинку Сето.
Тут вони й зустрілися з «дезертиром» Гургеном, який втік з озера Гіллі.
Побачивши хлопців, Гурген розгублено зупинився.
Камо покликав його до себе і спитав:
— Ти звідки? З Гіллі?
— Еге…
— Ну, що ви там бачили на озері?
— Гусей, качок… — розгублено відповів хлопчик.
— А вода? Яка була вода? Ти за чим повинен був стежити, га?
Гурген мовчав.
— А гас? Гасу на воді не було видно?
— Гас?.. А ви що, налили гасу?
— Та нащо тебе на озеро посилали? Що тобі наказували робити?