Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Детские и приключения » Таємниця гірського озера
Таємниця гірського озера - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Таємниця гірського озера

Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:

«Болт-болт-болт»! Ці дивні звуки багато літ лякали жителів гірського селища. Але відважні піонери — герої повісті Вахтанга Ананяна розкрили цю таємницю.
1 ... 87 88 89 90 91 92 93 94 95 ... 116
Перейти на страницу:

Убитий дідом баран був великий і важкий. Камо з Грикором, упрягшись в роги, ледве притягли його тушу до берега озера. Блискуча, темна з рудим полиском шкура тварини, в міру того, як холонуло тіло, дедалі тьмяніла.

— Такий красень! Невже не жалко було вбивати? — засмучено говорила Асмік.

Армен мовчав, але й він, напевно, був зажурений.

— Жаль то жаль, — сказав старий, — та навіть і для науки інколи доводиться проливати кров. Днями голова мисливської спілки говорить мені: «Діду Асатур, зоологічному інституту потрібний дикий баран… Хочуть вивчити його шлунок, легені, печінку». Не знаю, нащо це їм — може, довідатись, чи нема яких хвороб? Отже, й надішлемо їм нутрощі, хай розглядають, а м’ясо з’їмо. Добре, що під мою кулю самець потрапив: самця вбити не гріх.

— Дідусю, а навіщо йому такі величезні роги? — запитав Грикор, ледве піднімаючи з землі гігантські вузлуваті роги барана. — І що це за обідки у нього на рогах?

— Роги барану потрібні для того, щоб і захищатись, і нападати. В боротьбі переможець той, у кого голова і роги міцні, а сам ви молодий і сильний… А кожний обідок на рогах — рік життя. Я вже говорив вам про це.

— Виходить, йому вісім років? — підрахував Грикор. — Ого, коли б він прожив двадцять років, роги б виросли метрів зо два…

— Ні, вони так довго не живуть. У вісім років баран уже старий. Вони живуть років дванадцять-тринадцять, не більше. А коли старіють, як оце я, і стають слабкими, одстають від отари і десь в горах спокійно вмирають, далі від злих очей…

В той час, як дід Асатур білував барана, прибіг, задихавшись, Сето з великим глиняним глечиком на плечах. Довідавшись, що Сето з села Лчаван, азербайджанські кочівники з охотою задовольнили його прохання.

З пекучої прикуринської рівнини колгоспники-азербайджанці щоліта приходять до вірменських гір і зустрічають тут сердечний прийом.

З особливою пошаною ставились азербайджанці до старого мисливця.

— Мене ти назвав їм? — запитав дід Асатур.

— Звичайно, назвав.

— Що ж вони сказали?

— Сказали, що для кірва[15] Асатура вони життя свого не пошкодують, — відповів Сето і, підморгнувши товаришам, додав: — Вони хотіли і баранця тобі прислати, та куди ж мені було і глечика, і барана тягнути…

Дід гордо підвів голову.

— Чи не казав я, що мені вони ні в чому не відмовлять?.. Я бувало заб’ю оленя і притягну до них. Зберуться азербайджанці біля вогнища, навкруги в горах пахне шашликом… Ох, де ти, моя молодість!..

— Ну й звір! — ахнув Сето, побачивши барана. — Дідусю, ти забив?

Не менш, ніж Сето, були здивовані й молоді геологи, що повернулися з своєї «наукової експедиції».

— Цей вид дикого барана зветься в науці вірменський муфлон, — сказав Ашот Гаспарян. — Він водиться лише у Вірменії та інколи зустрічається в північному Ірані і в Туреччині.

— Ну, які ж наслідки вашого дослідження? — спитав геологів Армен. — Варто рискувати чи ні? Чи вода йде в Казах?

— Якщо брати до уваги будову гори, то вода озера повинна стікати в Севан. Рискувати варто, — відповів Ашот Гаспарян. — Але, — додав він, — щоб уникнути нещасливого випадку, треба добре продумати, як вилити гас в озеро.

— Нічого, виллємо! — нетерпляче вигукнув Камо. Він не любив довго роздумувати.

— З водою жартувати не можна, внуче, — застеріг дід Асатур. — Почекайте, хлоп’ята, трохи, я вам такого помічника дам, що все обійдеться добре, — сказав він і попрямував до гайку біля підніжжя однієї з гір.

— По-моєму, якщо ми шашлику наїмося, та вволю, нам ніяка вода не може бути страшною — серйозно виголосив свою думку Грикор і підвівся на ноги. — Я зараз збігаю на узлісся, наберу трошки хмизу.

— Назад! — сердито крикнув Камо вслід ділові і Грикору. — Хто вам дозволив іти?..

— Не поспішай, Камо, — спокійно зупинив його Ашот Гаспарян. — Хай старий покаже, що він хоче зробити. З водою треба бути обережним. Ти вже забув, то Сето мало не втопився?

А Грикора вже і сліду не було. Але не минуло й двадцяти хвилин, як він з’явився знову на вершині гребеня з великою в’язкою хмизу на плечах. Такої спритності від нього ніхто не чекав.

Грикор кулею скотився з пагорка і, шкутильгаючи, підбіг до товаришів.

— Швидше розпалюйте вогнище, поки я не очманів з голоду! — сміючись, кричав він.

Хлопці швидко розклали вогнище, нарізали і понатикали на шпички, зроблені з гілок, принесених Грикором. найсмачніші шматочки м’яса. Коли трохи згодом із-за того ж самого горба вийшов дід Асатур, несучи колоду, його мисливський нюх ще здалеку вловив пахучий дух шашлику, знайомий і приємний… І дід прискорив кроки.

вернуться

15

Кірва — друг (азербайдж.).

1 ... 87 88 89 90 91 92 93 94 95 ... 116
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)