Таємниця гірського озера

З пекучої прикуринської рівнини колгоспники-азербайджанці щоліта приходять до вірменських гір і зустрічають тут сердечний прийом.

З особливою пошаною ставились азербайджанці до старого мисливця.

— Мене ти назвав їм? — запитав дід Асатур.

— Звичайно, назвав.

— Що ж вони сказали?

— Сказали, що для кірва[15] Асатура вони життя свого не пошкодують, — відповів Сето і, підморгнувши товаришам, додав: — Вони хотіли і баранця тобі прислати, та куди ж мені було і глечика, і барана тягнути…

Дід гордо підвів голову.

— Чи не казав я, що мені вони ні в чому не відмовлять?.. Я бувало заб’ю оленя і притягну до них. Зберуться азербайджанці біля вогнища, навкруги в горах пахне шашликом… Ох, де ти, моя молодість!..

— Ну й звір! — ахнув Сето, побачивши барана. — Дідусю, ти забив?

Не менш, ніж Сето, були здивовані й молоді геологи, що повернулися з своєї «наукової експедиції».

— Цей вид дикого барана зветься в науці вірменський муфлон, — сказав Ашот Гаспарян. — Він водиться лише у Вірменії та інколи зустрічається в північному Ірані і в Туреччині.

— Ну, які ж наслідки вашого дослідження? — спитав геологів Армен. — Варто рискувати чи ні? Чи вода йде в Казах?

— Якщо брати до уваги будову гори, то вода озера повинна стікати в Севан. Рискувати варто, — відповів Ашот Гаспарян. — Але, — додав він, — щоб уникнути нещасливого випадку, треба добре продумати, як вилити гас в озеро.

— Нічого, виллємо! — нетерпляче вигукнув Камо. Він не любив довго роздумувати.

— З водою жартувати не можна, внуче, — застеріг дід Асатур. — Почекайте, хлоп’ята, трохи, я вам такого помічника дам, що все обійдеться добре, — сказав він і попрямував до гайку біля підніжжя однієї з гір.

— По-моєму, якщо ми шашлику наїмося, та вволю, нам ніяка вода не може бути страшною — серйозно виголосив свою думку Грикор і підвівся на ноги. — Я зараз збігаю на узлісся, наберу трошки хмизу.

— Назад! — сердито крикнув Камо вслід ділові і Грикору. — Хто вам дозволив іти?..

— Не поспішай, Камо, — спокійно зупинив його Ашот Гаспарян. — Хай старий покаже, що він хоче зробити. З водою треба бути обережним. Ти вже забув, то Сето мало не втопився?

А Грикора вже і сліду не було. Але не минуло й двадцяти хвилин, як він з’явився знову на вершині гребеня з великою в’язкою хмизу на плечах. Такої спритності від нього ніхто не чекав.

Грикор кулею скотився з пагорка і, шкутильгаючи, підбіг до товаришів.

— Швидше розпалюйте вогнище, поки я не очманів з голоду! — сміючись, кричав він.

Хлопці швидко розклали вогнище, нарізали і понатикали на шпички, зроблені з гілок, принесених Грикором. найсмачніші шматочки м’яса. Коли трохи згодом із-за того ж самого горба вийшов дід Асатур, несучи колоду, його мисливський нюх ще здалеку вловив пахучий дух шашлику, знайомий і приємний… І дід прискорив кроки.