Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— Дичину, яку здобувають на полюванні, тільки так і треба їсти, — сказав дід, сідаючи до вогнища. — А додому принесеш, кинеш в каструлю, зварять — ні смаку, ні задоволення!.. І рибу треба їсти там, де ти її зловив, і на тій же воді готувати: звариш па іншій — весь смак втратиться. А як же інакше? Такі вже закони природи. Ну. мої любі, от вам і помічниця — показав дід на принесений сухий стовбур дерева.
— Це липа, вона легка і плавуча. Киньте на воду і тримайтеся за неї… Мені, однак, запах шашлику не дає спокою… Слово честі, це витівка Грикора!
— Ну, от і гаразд! Тепер усе простіше стало. Я сам збирався доручити Грикорові дістати такий легкий стовбур, — сказав Ашот Гаспарян, — таким чином у нас буде з чого збудувати «підіймальний кран», щоб витягти Сето з озера.
Коли з великим апетитом з’їли шашлик, Камо звівся першим.
— Ну, роздягайтеся, живо! — крикнув він.
— Ні, у нас ще до роздягання є одна важлива справа. — зупинив товаришів Армен. — Треба спочатку нею зайнятись. Сето, допоможи перелити гас із бутлів у глечик.
Коли ця операція була закінчена, Армен сказав:
— Тепер треба приготувати рятувальний круг.
— Рятувальний круг?.. З чого?..
— А от з цих бутлів. Вони досить великі, трилітрові… Дідусю, дозволь відрізати трохи шкури від твоєї мисливської здобичі.
Одержавши дозвіл, Армен вирізав з шкури барана кілька шматочків і щільно обв’язав ними шийки порожніх бутлів. Потім, міцно припасувавши бутлі до кінців і до середини принесеної дідом колоди, він кинув свій «рятувальний круг» в озеро.
— Тепер і ті, хто не вміє плавати, можуть вирушити з нами, — оголосив він. — Хоч до самого центра озера. Мої бутлі можуть витримати деяку вагу.
— Ну, готово? Роздягайтеся ж скоріше! — нетерпляче вимагав Камо.
— Ні, ще не все готово, — заперечив Армен. — А ти подумав про те, як ми опустимо на дно озера цей наповнений гасом глечик? — спитав він, пильно поглядаючи на товариша.
Камо, що рвався вперед, як молодий, ще необ’їжджений кінь, змушений був визнати, що про таку «дрібницю» він і не подумав.
— Адже гас легший від води, і ніхто з нас не зуміє опустити глечика на дно озера, — говорив далі Армен.
— Підв’яжемо до глечика камінь, — запропонував Сето.
— Камінь? Не треба. Гас легший за воду, це так, але глечик — важчий. Глечик з налитим в ньому гасом буде важчий від води на кілограм, — сказав геолог, нашвидкуруч підрахувавши в своєму зошиті різницю між питомою вагою гасу і глечика.
— Ну, ви, нарешті, готові? — нетерпляче спитав Камо.
— Так. тепер можна сказати, що ми готові, — відповів Армен.
— Роздягнемося й ми, — сказав Ашот Гаспарян. — Якщо ми не включимось у такий науковий похід, багато втратимо…
Ввійшовши у воду, хлопці вхопилися за колоду з бутлями і попливли до середини озера. Вир тут відчувався дуже сульно. З глибини озера піднімались бульбашки, лопались, розбігались колами.
— Ось тут і починається підводна річка, — сказав Сето. — Камо, відв’яжи глечик і дай мені. Я…
— Почекай, нехай я спочатку обв’яжу тебе вірьовкою, ось так… — І Армен міцно оповив вірьовкою Сето. — Тут глибоко? — запитав він.
— Метрів чотири.
Армен на око виміряв вірьовку. В ній було більше п’яти метрів Одв’язавши глечик од колоди, Армен вручив його Сето:
— Ну, можеш вирушати.
— Не бійся, я тебе тримаю за хвіст, — засміявся Грикор, взявши в руки кінець вірьовки, якою був обв’язаний Сето.
— Еге, ти ж дивись, хвоста мого не впусти, а то мене занесє потоком, — сказав Сето, і, обнявши глечик лівою рукою, разом з ним пірнув у озеро в тому самому місці, де воно вирувало.
Притримуючись за плавуче дерево, всі з хвилюванням чекали повернення свого ЕІдважного товариша.
Кільця вірьовки, одним кінцем якої був обв’язаний Сето, а другий залишився у Грикора, швидко зникали з поверхні води. Нарешті вся вірьовка пішла під воду і натягнулась. Озеро сколихнулось, завирувало. Над його темною глибиною надувались і лопались великі повітряні бульбашки.
— Щось запізнюється… — тривожно сказав Ашот Гаспарян.
— Ні, хвіст Сето у мене в руках: почне тонути — витягну, — спробував пожартувати Грикор, але раптом посерйознішав і скрикнув: — Вірьовку тягне в мене з рук! Камо, допоможи скоріше! Сето тягне мене за собою!
Камо кинувся на допомогу Грикорові і теж ухопився за вірьовку, але вона з силою тягнула їх униз.