Голодні ігри

Вона рукавом витерла кров із моєї рани і якийсь час уважно роздивлялася моє обличчя, повертаючи його з боку на бік, ніби це колода, і вирішуючи, що вирізьбити. Я спробувала вкусити її за руку, але вона вхопила мене за волосся й притиснула голову до землі.

— Думаю… — майже промуркотіла вона. — Думаю, ми почнемо з рота.

Я міцно зціпила зуби, поки вона кінчиком ножа, дражнячись, обводила мої губи.

Я не заплющуватиму очей. Те, що вона сказала про Руту, неабияк мене розізлило. Гадаю, цієї люті вистачить, щоб померти з гідністю. Таким чином я продемонструю свою непокору, я дивитимуся на Клівію доти, доки зможу, мабуть, це триватиме зовсім не довго, але я дивитимуся, я не кричатиму, не плакатиму, а просто помру, по-своєму героїчно, непідкореною.

— Думаю, губи тобі більше не знадобляться. Хочеш послати своєму коханому останній повітряний поцілунок? — запитала вона.

У мене в роті набралося чимало крові та слини, і я виплюнула все це їй в обличчя. Вона спалахнула.

— Що ж, тоді до справи.

Я приготувалася до нестерпного болю. Та щойно на губі з’явився перший поріз, якась невідома сила схопила Клівію, і я почула її зойк. Спочатку я розгубилася, не могла зрозуміти, що сталося. Невже Піта якимось чином прийшов мені на допомогу? А може, продюсери випустили хижака, щоб підлити олії у вогонь? Чи вертоліт підняв її у повітря?

Та коли я зрештою спромоглася підвести голову, то виявила, що жодна з моїх здогадок не справдилася. Ноги Клівії бовталися над землею, а сама вона опинилася в руках Трача. Побачивши таку картину, — наді мною нависала могутня постать Трача, який тримав у руках Клівію і трусив її, немов ганчір’яну ляльку, — я аж рота роззявила. Я пам’ятала, який він великий, але ще ніколи він не здавався таким здоровезним і дужим. Невже на арені він примудрився набрати ваги? Він ударив Клівію та жбурнув її об землю.

Коли він заволав, я аж підскочила. Я ще ніколи не чула, щоб він підвищував голос.

— Що ти зробила з маленькою дівчинкою? Це ти її вбила?

Клівія насилу підвелася навколішки, немов оглушена комаха. Вона була занадто ошелешена, щоб кликати на допомогу.

— Ні! Ні, це була не я!

— Ти назвала її на ім’я. Я чув. Це ти її вбила? — нова хвиля злості захлиснула його. — Ти порізала її так само, як хотіла порізати ось її? — і він тицьнув у мене. ^

— Ні! Ні, я… — Клівія побачила в руці Трача камінь, невеличкий, завбільшки з буханець хліба, і щосили загорлала: — Катоне! Катоне!

— Клівіє! — закричав Катон у відповідь.

Але він задалеко, їй він не допоможе. Цікаво, що він там робить? Намагається зловити Лисячу Морду чи підстерігає Піту? Чи, може, вистежує Трача, тільки неправильно обрав позицію?