Голодні ігри

— Може, варто залишити щось на потім? — запитав Піта.

— Ні. Давай з’їмо все, що є. Грусятина може зіпсуватися, якщо пролежить ще бодай трохи, а ми ж не хочемо потруїтися несвіжою їжею, — мовила я, розділивши наші припаси на дві половини.

Ми намагалися їсти повільно, але обоє були такі голодні, що впоралися за кілька хвилин. Шлунок жадав більшого.

— Завтра — декь полювання, — мовила я.

— На жаль, я нічим не зможу тобі допомогти, — сказав Піта. — Я ще ніколи в житті не полював.

— Я вбиватиму, а ти готуватимеш, — мовила я. — А ще ти можеш збирати ягоди й корінці.

— Якби ж тут було хлібне дерево… — мовив Піта замріяно.

— Хліб, який подарував мені Округ 11, був іще теплий, — сказала я і зітхнула. — Ось, пожуй це.

Я подала Піті листочки м’яти і сама взяла кілька.

Через грозу було важко розгледіти зображення в небі, але було зрозуміло, що сьогодні ніхто не помер. Виходить, Катон і Трач іще не прикінчили один одного.

— Куди побіг Трач? Я маю на увазі, що там — потойбіч Рогу достатку? — запитала я Піту.

— Поле. Воно простягається скільки сягає око, і поросле травою заввишки мені по плече. Можливо, десь там ростуть злаки. Там є латки різних кольорів, але зовсім немає стежок, — мовив Піта.

— Можу побитися об заклад, що там таки ростуть злаки. І Трач їх уже відшукав, — мовила я. — Ти був там?

— Ні. Ніхто не хотів вистежувати Трача в тій височенній траві. В ній є щось зловісне. Щоразу, коли я туди дивився, просто не міг не думати, що там може приховуватися. Змії, скажені тварини, сипучі піски, — сказав Піта. — Там може бути що завгодно.

Я промовчала, але Пітині слова нагадали мені заборону виходити за паркан Округу 12. У ту мить я просто не могла не порівнювати Піту з Гейлом, який, окрім загрози, побачив би в тому полі ще й потенційне джерело їжі. Як і Трач. Я не мала на увазі, що Піта легкодухий, він уже неодноразово довів свою відвагу. Але є речі, які зовсім не цікавлять тебе, коли в тебе вдома завжди є свіжий хліб, — тоді як нас із Гейлом цікавило абсолютно все. Що б Піта подумав про наші щоденні кпини стосовно порушення закону? Чи вразили б вони його? А те, що ми говорили про Панем? А Гейлова ненависть до Капітолія?

— Можливо, на тому полі росте і хлібне дерево, — мовила я. — Можливо, саме тому зараз Трач має кращий вигляд, ніж на початку Ігор.

— Може, й так. А може, в нього дуже щедрі спонсори, — відповів Піта. — Цікаво, що нам зробити, щоб Геймітч прислав хоч трохи хліба?

Моя брова вигнулася в дугу, але я вчасно згадала, що Піті нічого не відомо про повідомлення, яке Геймітч прислав мені кілька днів тому. Один поцілунок дорівнює одному казанку бульйону. Добре, що я не вибовкала згаряча все, що мені спало на думку. Бо ж публіка здогадалася б, що наш роман сфабрикований, аби викликати симпатію, а тоді годі буде сподіватися на підтримку. Треба, щоб збоку все видавалося щирим. Слід почати здалеку. Я потягнулася й узяла Піту за руку.

— Мабуть, Геймітч добряче розтратився, щоб допомогти мені тебе вирубати, — мовила я легковажно.