Голодні ігри

— Ти волієш, щоб я просто сиділа і спостерігала, як ти помираєш? — запитала я.

— Я не помру. Я обіцяю. Якщо ти пообіцяєш не йти туди, — мовив він.

Я знала, що з ним марно сперечатися, тому й не стала.

— Тоді ти повинен пообіцяти, що робитимеш усе, як я звелю. Пити воду, будити мене тоді, коли я кажу, і з’їсти увесь суп до останньої краплі, яким би гидким він не виявився! — мовила я різко.

— Згода. А він уже готовий? — запитав Піта.

— Чекай тут, — наказала я.

Повітря охололо, хоча сонце досі стояло високо. Я не помилилася: продюсери гралися з температурою. Цікаво, може, комусь більш за все потрібне тепле покривало? У залізному казанку суп був іще теплий. І що найдивніше, цілком їстівний.

Піта їв мовчки, навіть вишкріб дно казанка, щоб продемонструвати свій ентузіазм. Потім почав лепетати щось про те, який суп смачний. Гарячка брала верх над його свідомістю. Зараз він був схожий на п’яного як чіп Геймітча. Я дала Піті ще кілька жарознижувальних пігулок, перш ніж він остаточно відключився.

Дорогою до струмка я тільки й думала про те, що він помирає. Він протримається ще день або два, а тоді інфекція дістанеться серця, або мозку, або легень — і він помре. І я залишуся сама. Знову. В очікуванні на суперників.

Чорні думки так опанували мною, що я мало не випустила з уваги срібний парашут, який приземлився просто біля мене. Я миттю вихопила його з води, розірвала срібну тканину, під якою була маленька пляшечка. Геймітчу вдалося! Він дістав ліки — навіть не уявляю як, може, переконав романтичних дурників продати свої коштовності,— і тепер я зможу врятувати Піту! Хоча… пляшечка зовсім маленька. Мабуть, ліки дуже сильні? Раптом у мене закралася підозра. Я розкоркувала пляшечку й понюхала. Від солодкавого запаху моя веселість остаточно розвіялася. Щоб переконатися в своїх здогадках, я крапнула ліків собі на язик. У мене не залишилося жодного сумніву — це снодійний сироп. В Окрузі 12 це — найпоширеніші ліки. Дешеві, але викликають звикання. Майже кожен приймав сироп бодай раз у житті. У нас удома він також є. Мама завжди дає його буйним пацієнтам, щоб приспати їх під час накладання швів на серйозні рани, чи просто заспокоїти або допомогти людям пережити муки. Пляшечка такого сиропу може приспати Піту на цілий день, але що з того? Я так розізлилася, що мало не жбурнула подарунок Геймітча у воду, коли раптом мене осяяло. Цілий день? Це навіть більше, ніж мені потрібно.