Відьмак. Час Погорди
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1038-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Час Погорди». Краткое содержание книги:
— Розумію. І тому я їду з тобою.
— Ти здурів. Ти знаєш, куди я збираюся?
— Знаю. Ґеральте, я… Я не сказав тобі всього. Я… Відчуваю себе винним. Я не зробив нічого, я не знав, що треба зробити… Але тепер знаю. Я хочу їхати із тобою. Хочу тебе супроводжувати. Я не сказав тобі… про Цірі, про чутки, які крутяться. Я зустрів знайомих з Ковіру, а ті, у свою чергу, чули доповідь послів, які повернулися з Нільфгарду… Я здогадався, що ті плітки могли дістатися навіть до білок. Що ти вже все знаєш від тих ельфів, які перейшли Стрічку. Але дозволь… аби то я… Аби то я тобі розповів…
Відьмак мовчав довго, безпорадно опустивши руки.
— Стрибай у сідло, — сказав нарешті змученим голосом. — Розповіси мені по дорозі.
Того ранку в палаці Лох Ґрім, літній резиденції імператора, панувала незвичайна біганина. Незвична тому, що будь-яка біганина, рух і пожвавлення були абсолютно невластивими нільфгардській шляхті, а прояви неспокою чи піднесення вважалися за прояв незрілості. Подібна поведінка сприймалася серед нільфгардських вельмож із такою зневагою і доганою, що виказувати пожвавлення чи піднесення соромилася навіть недозріла молодь, від якої мало хто очікував пристойної поведінки.
Утім, того ранку в Лох Ґрімі не було молоді. У Лох Ґрімі молоді не було чого шукати. Величезну тронну залу заповнювали поважні й суворі аристократи, рицарі й придворні, всі як один одягнені в церемоніальну придворну чернь, розбавлену тільки білістю брижів і манжетів. Чоловіків супроводжували нечисленні, але настільки ж поважні й суворі дами, яким звичай дозволяв розцяцьковувати чернь одягу крихтою скромної біжутерії. Усі вдавали, що вони достойні, поважні й суворі. Були ж вони несамовито піднесеними.
— Подейкують, що вона бридка. Худа й бридка.
— Але ж, начебто, королівська кров.
— З неправого ложа?
— Нічого подібного. Легальна.
— Тож вона сяде на троні?
— Якщо імператор так вирішить…
— Грім і блискавка, тільки гляньте на Ардаля еп Даги й на герцога де Ветта… Ото в них обличчя… Наче оцту напилися…
— Тихіше, графе… Ти дивуєшся їхнім обличчям? Якщо плітки підтвердяться, Емгир дасть ляпасу старим родам. Він їх принизить…
— Плітки не підтвердяться. Імператор не візьме шлюб із тією знайдою! Він не може того зробити…
— Емгир може все. Запам’ятайте ці слова, бароне. Слідкуйте за тим, що говорите. Були вже ті, хто твердив, начебто Емгир не може того чи іншого. Закінчували вони на ешафоті.
— Подейкують, що він вже підписав декрет про пожалування для неї. Триста гривень ренти, можете собі уявити.
— І титул принцеси. Чи хтось із вас уже її бачив?
— Відразу після прибуття її віддали під опіку графині Ліддерталь, а дім оточено гвардією.
— Її віддали графині, аби та втовкмачила шмаркачці трохи понять про манери. Говорять, що та ваша принцеса поводиться, наче дівка зі скотного двору…
— Що в тому дивного? Вона походить з Півночі, з варварської Цінтри…
— Тим неправдоподібніші плітки про одруження Емгира. Ні-ні, це абсолютно неможливо. Імператор візьме за дружину доньку де Ветта, як і планувалося. Він не ожениться з тією узурпаторкою!
— Саме час, щоб він одружився хоча б із кимось. З точки зору династії… Саме час, щоб ми отримали малого принца…
— Тож нехай він жениться, але не на цій приблуді!
— Тихіше, без екзальтації. Клянуся вам, шляхетне панство, що до такого зв’язку не дійде. Яка мета могла б бути в такого мар’яжу?
— Це політика, графинє. Ми ведемо війну. Цей зв’язок мав би політичне й стратегічне значення. Династія, з якої походить принцеса, має законні титули й підтверджені ленні права на землі над Нижньою Яррою. Якби вона стала дружиною імператора… Ха, це було б виважене рішення. Гляньте тільки туди, на послів короля Естерада, як вони шепочуться…
— Тож ви підтримуєте той дивний зв’язок, мосьпане князю? А може, це ви порадили Емгиру його, га?
— То моя справа, графине, що я підтримую, а що — ні. А рішення імператора я б не радив вам ставити під сумнів.
— Виходить, він уже прийняв рішення?
— Я так не думаю.
— Значить, ви, не думаючи так, помиляєтеся.
— І що ви, пані, хочете цим сказати?
— Емгир відіслав з двору графиню Бруенн. Наказав їй повернутися до чоловіка.