Відьмак. Час Погорди

— Він порвав із Дерваллею Триффін Бруенн? Бути того не може! Дерваля була його фавориткою уже три роки…

— Повторюю, він відіслав її з двору.

— Це правда. Говорять, що Золотоволоса Дерваля страшенно скандалила. Четверо гвардійців силою садовили її у карету…

— Її чоловік зрадіє…

— Сумніваюся.

— Велике Сонце! Емгир порвав із Дервалею? Порвав із нею заради цієї знайди? Заради цієї дикунки з Півночі?

— Тихіше… Тихіше, дідько…

— Хто це підтримує? Яка партія це підтримує?

— Тихіше, я ж просила… Я хотіла сказати, що принцеса… Подейкують, вона бридка… Коли імператор її побачить…

— Ви хочете сказати, що він ще її не бачив?

— Не мав часу. Прибув з Дарн Руаху годину тому.

— Емгир ніколи не вподобував бридких. Айне Дермотт… Клара еп Гвидолин Ґор… А Дерваля Триффін Бруенн — це ж справжня красуня…

— Може, та знайда із часом розквітне…

— Коли її відмиють? Подейкують, княжни з Півночі миються нечасто…

— Слідкуйте за словами. Говорите ви, може, про дружину імператора…

— Це ще дитина. Їй не більше чотирнадцяти.

— Повторюю, це був би політичний зв’язок… Чисто формальний…

— Якби було так, Золотоволоса Дерваля залишилася б при дворі. Знайда із Цінтри політично й формально сиділа б поряд із Емгиром на троні… Але ввечері Емгир давав би їй погратися тіарою й імперськими клейнодами, а сам ішов би до спальні Дервалі… Принаймні, допоки шмаркачка досягла би віку, коли може безпечно народжувати.

— Гм… Так… Щось у тому є. Яке ім’я має та… принцеса?

— Ксерелла чи якось так.

— Та ні, неправда. Зветься вона… Зірілла. Так, хіба Зірілла.

— Варварське ім’я.

— Тихіше, прокляття…

— І більше поваги. Поводитеся, наче шмаркачі!

— Зважайте на слова! Зважайте, щоб їх не сприйняли як зневагу!

— Якщо хочете сатисфакції, то знаєте, маркграфе, де мене знайти!

— Тиша! Спокій! Імператор…

Герольду не довелося занадто напружуватися. Досить було єдиного удару палицею об підлогу, щоб прикрашені чорними беретами голови аристократів і рицарів схилилися, ніби колосся під ударами вихору. У тронній залі запанувала така тиша, що герольду не довелося напружувати також і голосу.

— Емгир вар Емрейс, Дейтвен Аддан ин Карн еп Морвудд!

Біле Полум’я, що Танцює на Курганах Ворогів увійшов до зали. Пройшов повз ряди шляхти своїм звичайним швидким кроком, енергійно відмахуючи правицею. Його чорний одяг нічим не відрізнявся від одягу дворян, якщо не враховувати відсутності брижів. Темне волосся імператора, як звичайно, не підстрижене, у сякому-такому порядку утримувала вузька золота корона, на шиї поблискував імператорський альшбанд[14].

Емгир досить недбало усівся на троні на підвищенні, спер лікті на бильця, а підборіддя — на долоні. Не закинув ноги на друге бильце, що значило, що церемоніал і далі залишався важливим. Жодна зі схилених голів не підвелася навіть на дюйм.

Імператор голосно кашлянув, не змінюючи пози. Придворні зітхнули й випросталися. Герольд знову вдарив палицею об підлогу.

— Цірілла Фіона Елен Ріаннон, королева Цінтри, княжна Брюґґе й герцогиня Соддену, спадкоємиця Ініс Ард Скеллі й Інніс Ан Скеллі, сюзеренка Аттре й Абб Ярра!

Усі очі звернулися до дверей, де стала висока й достойна Стелла Конгрев, графиня Ліддерталь. А біля графині йшла власниця усіх згаданих мить тому високих титулів. Худа, світловолоса, надзвичайно бліда, трохи згорблена, у довгій блакитній сукні. У сукні, в якій вона, схоже, почувалася погано й не на своєму місці.

Емгир Дейтвен випростався на троні, а дворяни відразу зігнулися в уклонах. Стелла Конгрев непомітно підштовхнула світловолосу дівчину, обидві вони продефілювали вздовж рядів зігнутих у поклонах аристократів, представників перших родів Нільфгарду. Дівчина ступала напружено й непевно. Спіткнеться, — подумала графиня.

Цірілла Фіона Елен Ріаннон спіткнулася.

Некрасива й худорлява, подумала графиня, наближаючись до трону. Незграбна, а до того всього ще й нетямуща. Але я зроблю з нею красунечку. Зроблю з неї королеву, Емгир, як ти й наказував.

Біле Полум’я Нільфгарду придивлявся до них з висоти свого трону. Як звичайно, очі мав трохи примружені, на губах його танцювала тінь глумливої усмішки.

Королева Цінтри спіткнулася вдруге. Імператор спер лікоть на бильце трону, торкнувся долонею щоки. Усміхнувся. Стелла Конгрев була вже досить близько, щоб упізнати ту усмішку. Омертвіла від жаху. Щось не так, подумала вона з переляком, щось не так. Полетять голови. Велике Сонце, полетять голови…