Відьмак. Час Погорди
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1038-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Час Погорди». Краткое содержание книги:
— Ні про що. Пізніше, коли вони вже трохи розм’якнуть, я розпитаю їх особисто. Скеллене!
— Слухаю.
— Відразу після того, як той старий гриб Зартісій… Якщо той недорікуватий копромант зуміє встановити те, що я наказав йому встановити… Тоді ти організуєш на вказаних ним територіях пошуки певної особи. Опис зовнішності отримаєш. Я не виключаю, що астролог вкаже територію, над якою ми маємо владу, тоді поставиш на ноги усіх, хто за ту територію відповідає. Увесь цивільний і військовий апарат. Це — найвищий пріоритет. Зрозуміло?
— Так точно. Чи я можу…
— Ні, не можеш. Сідай і слухай, Пугачу. Зартісій, скоріше за все, нічого не зуміє. Особа, яку я наказав шукати, напевне перебуває на чужій території і під магічним захистом. Головою б заклався, що розшукувана особа — у тому самому місці, що й наш таємничий загублений приятель, чародій Вільгефорц з Роґґевену. Тому, Скеллене, сформуєш і приготуєш спеціальний загін, яким командуватимеш особисто. Добереш людей між найкращими. Мають вони бути готовими на все… й не бути забобонними. Чи то — мають не боятися магії.
Пугач підвів брови.
— Твій загін, — закінчив Емгир, — матиме завдання атакувати й захопити оту поки що мені невідому, тож напевне добре замасковану й добре захищену криївку Вільгефорца. Нашого колишнього приятеля і союзника.
— Я зрозумів, — сказав спокійно Пугач. — А з особи, яку ми розшукуємо і яка там, напевне, може виявитися, навіть волосина не може впасти, я вірно розумію?
— Розумієш вірно.
— А Вільгефорц?
— З нього — може, — імператор жорстко усміхнувся. — У нього той волос навіть має впасти, раз і назавжди. Разом із головою. Інших чародіїв, яких ти застанеш у тій криївці, це також стосується. Без винятків.
— Я зрозумів. Хто займеться пошуками криївки Вільгефорца?
— Ти, Пугачу.
Стефан Скеллен і Ваттьє де Рідо перезирнулися. Емгир відхилився на спинку крісла.
— Усе ясно? Тоді… В чому справа, Келлаху?
— Ваша Величносте… — простогнав сенешаль, на якого досі, здавалося, ніхто не звертав уваги. — Прошу про милосердя…
— Немає милосердя для зрадників. Немає милосердя для тих, хто противиться моїй волі.
— Кагір… Мій син…
— Твій син… — Емгир примружився. — Я ще не знаю, як завинив твій син. Хотів би вірити, що вина його полягає тільки в дурості й нерозумності, а не в зраді. Якщо воно так, його буде страчено, а не поламано колесом.
— Ваша Величносте! Кагір не зрадник… Кагір не міг…
— Досить, Келлаху, ані слова більше. Винні будуть покарані. Вони намагалися мене ошукати, а такого я не пробачаю. Ваттьє, Скеллене, за годину прийдіть за отриманням підписаних інструкцій, наказів і повноважень, після чого відразу візьметеся виконувати завдання. І ще одне: я ж не мушу додавати, що дівчина, яку ви нещодавно бачили в тронній залі, має для усіх залишатися Ціріллою, королевою Цінтри й принцесою Рована. Для усіх. Наказую ставитися до цього як до державної таємниці й справи найвищого державного значення.
Зібрані глянули на імператора зі здивуванням. Дейтвен Аддан ип Карн еп Морвудд трохи усміхнувся.
— Чи ж ви не зрозуміли? Замість справжньої Цірілли з Цінтри нам підіслали якусь нещасну. Ті зрадники, напевне, вважали, що я її не впізнаю. Але я впізнаю справжню Цірі. Впізнаю її й наприкінці світу, й у темряві пекла.
Вельми загадковою є справа, що єднорожець, хоча небувало полохливий і людей боячись, як таку панну зустріне, яка ще із мужем тілесно справи не мала, враз прибіжить до неї, уклякне й без усілякого перестраху голову їй на поділ покладе. Подейкують, у минулі та стародавні часи були такі панни, які з того справжній фах зробили. У беззаміжжі й цнотливості довгі літа вони перебували, аби ловцям як приманки для єдинорожців служити. Але скоренько виявилося, що єдинорожці тільки до молодесеньких дівчаток ідуть, старших за ніц собі не маючи. Мудрим звіром будучи, єдинорожець добре собі метикує, що занадто довго тривати в дівоцтві є справою підозрілою і природі супротивною.
Psyhologus
Розділ 6
Розбудила її спека. Спека, що, наче катівське залізо, палила її шкіру й привела до тями.
Не могла вона поворухнути головою, ту щось тримало. Шарпнулася і завила від болю, відчуваючи, як лопається і рветься шкіра на скроні. Розплющила очі. Камінь, на який спиралася головою, був брунатним від застиглої і засохлої крові. Вона обмацала скроню, відчула під пальцями твердий зашкарублий струп. Струп був приліплений до каменю, відірвався від нього від руху голови й тепер підтікав кров’ю та сукровицею. Цірі відкашлялася, харкнула, виплюнула пісок разом із густою липкою слиною. Вона підвелася на ліктях, потім усілася, роззирнулася навколо.