Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
— Хліба? — озвався Заратустра й розсміявся.— Якраз хліба в самітників не буває. Та не хлібом самим живе людина, а ще й хорошою ягнятиною, а ягнят у мене двійко.
Їх треба хутенько зарізати й приправити шавлією — оце смакота. Не бракує також коріння і плодів, від яких не відмовляться навіть вередливі ласуни; крім того, є ще доволі горіхів та інших загадок, щоб полускати.
Отож ми швиденько спорядимо хороший стіл. А хто хоче за нього сісти, мусить докласти рук, навіть королі. Бути куховаром у Заратустри не вадить навіть королеві.
Така пропозиція всім припала до серця, тільки жебрак з власної волі наїжачився проти м'яса, вина й прянощів.
— Послухайте лише цього ненажеру Заратустру! — жартівливо сказав він.— Хіба для того усамітнюються в печери на верховинах, щоб улаштовувати такі вечері?
Тепер я, звісно, розумію, чого він колись нас учив, кажучи: «Хвала невеликій бідності!» — чого він прагне позбутися жебраків.
— Будь, як і я, в доброму гуморі,— відповів Заратустра,— дотримуйся, досконалий, своїх звичок, жуй свої зернята, пий воду, хвали свою страву, якщо лише вона тішить твою душу!
Я — закон тільки для своїх, а не закон для всіх. Але хто належить мені, повинен бути твердим горішком і легким на ногу,
радіти війнам, бенкетам, не бути мурмилом та пус- томрійником, бути готовим до найтяжчого, мов до свята, бути здоровим і дужим.
Моїм і мені належить найкраще, а коли нам його не дають, ми беремо самі: найкращу їжу, найчистіше небо, найпотужніші думки, найвродливіших жінок!
Так казав Заратустра, а король з правої руки зауважив:
— Дивовижно! Чи хтось коли чував таку розумну мову з уст мудреця?
Воістину, дуже рідко трапляється мудрець, що мав би розум і не був ослом.
Так казав король з правої руки і дивувався, а осел злорадно додав до його слів: «І-А». Це й стало початком тієї довгої вечері, котру в історичних книжках назвали «таємною вечерею». Під час цієї вечері вели мову не про що інше, як про вищу людину.
ПРО ВИЩУ ЛЮДИНУ
1
Коли я вперше прийшов до людей, то вчинив велику глупоту, на яку здатен тільки самітник: я з'явився перед людьми на базарному майдані.
І коли я промовляв до всіх, то не промовляв ні до кого. Під вечір мені товаришили канатоходці й мерці, і я й сам мало не помер.
Та з новим світанком до мене прийшла нова істина — тоді я навчився казати: «Що мені до базарів, потолочі, галасу та ослячих вух!
О вищі люди, навчіться від мене такого: на базарі ніхто не вірить у вищих людей. А якщо вам захочеться там промовляти,— гаразд! Потолоч тільки кліпає очима: «Ми всі рівні!
О вищі люди,— кліпає очима потолоч,— вищих людей не буває, ми всі рівні, людина — це людина, перед Богом — ми всі рівні!»
Перед Богом! Але ж тепер цей Бог помер. А перед потолоччю ми не хочемо бути рівними. Вищі люди, йдіть геть з торговища!»
2
Перед Богом! Але ж тепер цей Бог помер! Вищі люди, цей Бог був для нас найбільшою небезпекою.
Відколи він у могилі, відтоді ми вперше воскресли. Тільки тепер настає великий полудень, тільки тепер вища людина починає — владарювати!
Ви зрозуміли це слово, брати мої? Вас проймає жах, на серці у вас потьмарилося? Чи не зяє тут для вас безодня, чи не дзявкає тут на вас пекельний пес?
Гаразд! Уперед, вищі люди! Нарешті в гори людського майбутнього настають пологи. Бог мертвий,— тепер ми хочемо, щоб жила надлюдина.
З
Нині найтурботливіші запитують: «Як тішитись людині?» Заратустра ж, єдиний і перший, запитує: «Як ту людину подолати?»
Надлюдина припала мені до серця; моя перша і єдина любов — вона, а не людина — чи то ближня, чи вбога, чи стражденна, а чи найкраща.
О брати мої, в людині я можу любити тільки те, що вона йде до загибелі. І навіть у вас є чимало такого, що сповнює мене любов'ю і надією.
Ваша, вищі люди, зневага сповнює мене надії. Адже великі зневажники — це великі шанувальники.
Ваш відчай гідний великої поваги. Адже ви не навчилися піддаватися, не вмієте хитрувати.
Нині запанували дрібні людці, і всі вони проповідують покору, скромність, розважливість, сумлінність, обачність і довжелезне «і т. ін.» маленьких чеснот.
Все бабське, все, що походить від рабського, а надто з роїння потолочі,— ось що хоче вершити долю всіх людей. Гидота! Гидота! Яка ж це гидота!
І все те питає, питає і не знає краю: «Як найкраще, найдовше, найприємніше тішитись людині?» Хто дасть відповідь, той і буде паном.