Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
Так сказав король з правої руки й схопив Заратустру за руку, щоб поцілувати, однак той ухилився від тієї шаноби й злякано, мовчки й несподівано відступив, немов полетівши в далеку далеч. Та за мить він знову був серед гостей, дивився на них ясним, допитливим поглядом і казав:
— Гості мої, о вищі люди, хочу поговорити з вами по-німецьки й чітко. Тут, у цих горах я чекав не вас.
(«По-німецьки й чітко?» Збави Господь! — сказав тут убік король з лівої руки.— Видно, що цей східний мудрець не знає милих німців!
Таж він має на увазі «по-німецьки й грубо» — ну що ж! Як на сьогодні, це не найгірший смак!»)
— Нехай усі ви воістину вищі люди,— вів далі Заратустра,— та для мене ви не досить високі й сильні.
Для мене, тобто для невблаганного, що мовчить у мені, та не завжди мовчатиме. Якщо ви й належите мені, то все ж не так, як моя права рука.
Бо хто, як ось ви, стоїть на хворих і хирлявих ногах, той, свідомо чи несвідомо, передусім хоче, щоб його щадили.
та я ніколи не щадив ні своїх рук, ні ніг, не щадив і своїх воїнів: тож яка може бути з вас користь у моїй війні?
З вами я занапастив би будь-яку перемогу. А чимало з вас полягло б, тільки-но почувши гучний грім моїх барабанів.
До того ж, як на мене, вам бракує краси й родовитості. Для свого вчення я потребую чисті й гладкі свічада, а на вашій поверхні спотворюється навіть моє власне зображення.
На ваші плечі налягає чималий тягар, купа спогадів, не один злий карлик скорчивсь у закутках ваших душ. Адже видно, що вас породила потолоч.
Та якби ви навіть були шляхетної вдачі й високі духом, однак усередині вас зоставалося б чимало кривого і потворного. І немає на світі коваля, котрий зміг би вас випростати і виправити.
Ви тільки міст: нехай через вас переходять вищі! Ви сходинки, тож не гнівайтеся на того, хто по вас підіймається на свою висоту!
Мабуть, із вашого сімені колись і для мене виросте правдивий син і досконалий спадкоємець — та до цього ще далеко. А самі ви — не ті, кому належить мій спадок та ім'я.
Не вас я чекаю тут у горах, не з вами я востаннє зійду вниз. Ви прийшли до мене, немов давши знак, що вищі вже в дорозі до мене,—
але не ті з великою тугою, великою огидою, великою досадою, не ті, кого ви назвали послідком Бога.
Ні! Ні! Тричі ні! Тут у горах я чекаю інших, ширших душею і міцніших тілом: повинні прийти усміхнені леви!
Шановні мої гості, о дивні люди,— невже ви ще нічого не чули про моїх дітей? І що вони в дорозі до мене?
Розповідайте ж мені про мої сади, про мої блаженні острови, про мій новий прекрасний рід,— чому ви не говорите про них?
Нехай дарунком вашої любові буде розповідь про моїх дітей. У них моє багатство, через них я зубожів; я все віддав,—
я все віддам, щоб мати єдине: тих дітей, ті живі пагони, ті живодайні дерева мого жадання і моєї найвищої надії!
Так казав Заратустра й раптом урвав свою мову, бо в його серці заворушилась туга; він заплющив очі й стулив уста. Всі його гості, нерухомі й приголомшені, також стояли мовчки, тільки старий віщун чомусь моргав і махав руками.
ТАЄМНА ВЕЧЕРЯ
Саме на цьому місці віщун перервав вітання Заратустри та його гостей: він, як людина, що не марнує часу, пропхався наперед, схопив Заратустрину руку й гукнув:
— Стривай, Заратустро! Одне буває потрібніше за інше, ти сам це казав, отож мені одна річ потрібніше за все інше.
Доречно нагадати: хіба ти не запросив мене на вечерю? І тут чимало людей після довгої дороги. Не розмовами ж ти збираєшся нас нагодувати?
Тут уже забагато говорили про замерзлих, утоплених, задушених та про інших стражденних,— та ніхто не згадав про моє лихо: адже я помираю з голоду.
(Так казав віщун, та коли Заратустрині орел та змія почули ці слова, то зі страху втекли. Адже вони бачили, що всього принесеного ними за день не вистачить, щоб напхати одного тільки віщуна).
Вже не кажучи про спрагу,— не вгавав віщун.— Хоч я чую, що вода тут дзюркоче, мов мудрі промови, тобто щедро й невтомно, та я — хочу вина!
Не кожен, як Заратустра, п'є від народження тільки воду. До того ж для стомлених і знеможених вода не придатна: нам личить вино — від нього вмить одужуєш і відразу набуваєш здоров'я!
Скориставшись тим, що віщунові забаглося вина, мовчазному королеві з лівої руки також удалося втулити слово.
— Про вино,— сказав він,— ми з моїм братом, королем з правої руки, подбали: вина в нас доволі — повна осляча поклажа. Отже, бракує тільки хліба.