Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Як ми вже говорили, турецьку армію очолював особисто султан Осман II, котрий перед походом «за порадою євнуха Сулеймана, начальника гарему, знищив свого старшого брата Мегмеда. Ця акція цілком відповідала усталеній в Османській імперії правовій традиції, згідно з якою султан мав право убити своїх братів, щоб не допустити боротьби за трон» [227, с. 30].
Турецька армія підійшла до Хотина 2 вересня 1621 року, коли запорожці облаштовували свій табір, і позаяк не мала наміру оборонятись, а хотіла йти далі на Кам’янець-Подільський і Варшаву, то зразу ж нанесла удар по табору козаків. Розвідники донесли Осману II, «що козаки ще не встигли добре його (табір. — В.Б.) укріпити. Не дочекавшись усіх своїх сил, опівдні 2 вересня султан кинув проти запорожців штурмові підрозділи». Ці події Ян Собеський, учасник подій, описав так: «Спочатку сторожа запорозьких козаків побачила передову сторожу турецького війська. (Потім) почали з’являтись по горах і самі турки з дротиками і списами, могутньо гарцюючи. Із голосним окриком ударили на запорожців. А в той час закладали їхній табір, лише було видно повно жахливої куряви від гармат, яких перевозили. Той пил, неначе якийсь дим в очах, підняли вночі тварини — мули, верблюди і коні, на яких були намети…» Проте масована атака турків на запорозький табір захлиснулася під влучними пострілами козацьких мушкетів та артилерії…» [227, с. 101].
«…сили Османа II з кожною годиною зростали, адже під Хотин підтягувалися все нові й нові турецькі війська. 3 вересня султан наказав розгромити запорожців. Він звернувся до своїх солдатів зі словами: «Якщо не розіб’ємо козаків, нас матимуть за ляхів!» Тобто, якщо вони не справляться із запорожцями, то, мовляв, зганьблять себе, бо стануть на одну дошку з поляками, яких зарозумілий Осман II зневажав як ворогів. Щоб не дати противнику розгадати свої плани, турки розпочали бойові дії в районі Хотинської церкви, а вже потім вдарили на запорозький табір. Перед штурмом козацьких позицій вони піддали їх сильному артилерійському обстрілу… Однак запорожці, які залягли у своїх укріпленнях, витримали шалений натиск ворога. По наближенні штурмових підрозділів Османа II до їхнього табору, вони піднялися в контратаку і відкинули їх далеко від своїх позицій…
Цього дня запорожцям довелося ще двічі відбивати ворожі приступи…» [227, с. 102].
«4 вересня, третій день Хотинської битви, Осман II зустрів з явним бажанням якнайшвидше перемогти козаків. Вже на світанку в його таборі усі були на ногах. Артилеристи під прикриттям яничарських підрозділів підкотили свої гармати до позицій запорожців. Сам султан зайняв командний пункт, розташований на горі Городище (Замчисько). Зі сходом сонця по козаках вдарили десятки турецьких гармат. Упродовж кількох годин вони зробили близько 1100 пострілів. По запорожцях безперестанно стріляли також турецькі солдати з яничарок» [227, с. 102–103].
Центральний музей Збройних сил України 2009 року видав чудову книгу «Українська звитяга. Козацька доба», де, дослідивши Хотинську битву 1621 року, зробив ось такий висновок: «Кульмінації битва досягла 4 вересня 1621 року. Цього дня султан Осман II провів три масові штурмові атаки польсько-козацького табору, у яких взяло участь близько 100 тис. турецьких вояків. Перед собою вони гнали верблюдів, мулів, корів. Та козаки не злякалися, вийшовши з укріплень, вони сильними криками налякали тварин, і ті повернули назад. Змішавшись з турецьким військом, тварини порушили його бойові порядки, зчинилася паніка, турки почали тікати.
Відтак козаки, підтримані поляками, перейшли в наступ. Вони вибили турків з їхніх позицій і зайняли турецький табір, однак закріпитися там не змогли, оскільки Я. Ходкевич не наважився кинути в наступ усе військо…» [223, с. 30].
Цього дня турецький султан Осман II був настільки злий, що «за його наказом позбувся голови османський воєначальник, котрий відповідав за провальний штурм запорозького табору». Звичайно, психологічний стан турецького війська після цього штурму різко впав. Турецькі перебіжчики і полонені називали українських козаків «своєю бідою».
«По трьох днях безперервних штурмів турками запорозького табору, які 4 вересня завершилися контратакою козаків і глибоким їх проникненням в глиб турецьких позицій, командування армією Османа II змушене було взяти дводенний перепочинок. 7 вересня турки знову вдалися до штурмових дій під Хотином. Після цього організовували штурми лише через день — так тривало аж до 11 вересня, нового їхнього штурму. По цьому султанські вояки три дні утримувалися від нових штурмів, відновивши їх лише 15 вересня. Це означало, що в Хотинській битві настала нова фаза, адже порівняно з надзвичайно інтенсивними щоденними багаторазовими штурмами 2–4 вересня турки однозначно вже не могли проводити свої атаки на тому ж рівні. Натомість командування армії Османа ІІ почало приділяти пильну увагу організації систематичної облоги противника. Як і на початку Хотинської битви, у зазначений час османські стратеги спрямовували свої головні удари насамперед проти запорожців» [227, с. 108].